Просто.Луцьк.UA

БОРСУКОВА ХАТКА НА ТРИДЦЯТЬ ХОДІВ
     Долаючи потужним УАЗиком лісові дороги, ми мали можливість побачити найглухіші куточки в усій їх неповторності. Подекуди навіть важко було проїхати після затяжних квітневих дощів. Тим більше цієї пори не добратись до Чортового болота. Хіба як літо буде сухе, тоді, взувши високі чоботи, тими нетрями можна пройти. Звідси і назва — Чортове болото.
     Нас супроводжують такі картини: лежать звалені дерева, стовбури яких, мов застругані олівці. Це попрацювали бобри. Стараннями лісових мешканців перекрито канави. А відтак в лісі дуже піднімається рівень води і затоплює цілі квартали. Довге стояння у воді витримують вільха, верба. А інші породи дерев, тим більш рослини, поступово послаблюються, і на цілих ділянках висихають, відмирають.
     — Затоплена не одна сотня гектарів, — каже головний лісничий Цуманського лісгоспу Анатолій Дорощук. — Якось я знайомився з описом сімдесятих-вісімдесятих років минулого століття. То за ним на території Чортового болота був ліс з перевагою берези. У 1992 році площа лісу значно зменшилась, залишилось рідколісся...
     Одне слово, з господарської точки зору таке затоплення — збитки, бо ж пропадає чимало деревини. А от для природи — плюс, бо збільшується територія болотних угідь. А болото, як відомо, — акумулятор води, регулятор клімату. Видно, сама природа керує, що їй потрібно. В даному випадку бобри допомагають усувати негативні наслідки меліорації — повертають ті болотно-водні угіддя, які були колись осушені.
     Значною мірою завдяки цьому у Цуманській пущі, як засвідчують дослідження, зареєстровано 21 вид птахів і звірів, які занесені до Червоної книги України. Їм до вподоби оселятись там, де менше турбують люди, які йдуть до лісу по ягоди, гриби, особливо в період висиджування потомства. І в той же час в болотних угіддях легше знайти харч.
     У таких малодоступних місцях ми шукали нори борсуків. І знайшли їх з допомогою лісничого Цуманського лісництва Сергія Арендарчука в одному з кварталів. Серед болотистої місцевості, щоб і до води було близько, серед непрохідних нетрів — узвишшя. То і є помешкання борсуків. Про те, що вже чимало літ живуть тут червонокнижні звірі, свідчить кількість ходів. Ми не полінувались і порахували, що приблизно на сто квадратних метрах цих ходів аж тридцять. Одні вже забуті, судячи з того, що поросли травою, засновані павутинням. Інші, як кажуть, чисті, «діючі». Може, і тепер, зачувши людський дух, обережний звірок чкурнув у свою хатину, ще раз замівши лапками вхід в нору.
     Хатина борсука — дво— і триярусна. І якби ми могли подивитися її в розрізі, то здивувалися б, наскільки борсук є талановитим архітектором. За словами лісівників, його хатка — це такі лабіринти, що мисливці собак не ризикують пускати, бо ті можуть пропасти. На Поліссі відомі нори з віднірками і підземними ходами, якими борсуки користуються понад сто літ. Це не нора лисиці з одним входом.
     За підрахунками дослідників, в кінці шістдесятих років минулого століття популяція борсуків в Україні сягала одинадцяти тисяч особин. У Чернігівській області, зокрема, їх нараховувалось близько вісімсот, у Сумській — шістсот, у Криму — п'ятсот. Поширений цей звірок у всіх природних зонах, але найбільше у лісостеповій. У наші дні чисельність борсуків скоротилась майже в шість разів. У багатьох районах Полісся та Лісостепу стала низькою, а у південних областях цей вид фауни майже зник. Причина такої зміни чисельності — і надмірне добування борсуків, і деградація місць їх поселення, забруднення природного середовища пестицидами та мінеральними добривами.
     Навіть людям, які в лісі працюють, непросто натрапити на цього обережного звірка. Особливо весною, коли він голодний, худий і роздратований.
     — От восени, — каже Анатолій Дорощук, — коли борсуки ситі, коли готуються до зимової сплячки, то частіше можна їх побачити. А є вони у Лопатенському лісництві, біля Холоневич. Часом нагадають про себе здалеку своїм гучним гавканням — так реагують на інших лісових мешканців.
     Ще один рідкісний червонокнижний звір — це видра, яка зустрічається в Цуманській пущі на річках Кормин, Конопелька, на ставах в урочищі Богуславка, на окремих каналах та канавах серед заболочених лісових масивів Берестянського лісництва Цуманського лісгоспу. Видра веде напівводяний спосіб життя. Вона, як кажуть, прив'язана до води, де можна прохарчуватись, бо ж споживає в основному рибу. Живе видра поодиноко та сімейними групами. Активна переважно вночі.
     Видра стала червонокнижкою, тобто рідкісною, бо має цінне хутро. До того ж хутро її придатне для виробів цілий рік, за винятком пори, як кажуть в народі, коли жито цвіте. Браконьєри вистежують по слідах, по переходах, де живе цей звір із цінним хутром. Там і ставлять капкани. А то й із рушниці полюють. Добре, як довелось почути від лісівників, що мода на хутряні шапки трохи спала, — то і видрам спокійніше буде жити і, може, збільшиться їх кількість. А що їх стало менше, то це засвідчують цифри: у шістдесятих роках минулого століття в Україні нараховувалось до трьох тисяч видр, а тепер — півтори-дві тисячі.
     Полюбляють Цуманську пущу птахи. Зокрема, журавель сірий. Поки вони не гніздяться, то до десяти пар можна побачити в Берестянському, Партизанському, Холоневичівському, Звірівському, Муравищенському, Сильненському лісництвах, зокрема в урочищі Кемпа. А гніздяться ці птахи серед болота — на підвищенні, де сухіше. Цієї весни вони ходили парами ще на початку квітня, бо ж весна затяжна — то сніг випадав в кінці березня, то дощило цілий квітень. Зараз, коли самка на гнізді, то самець, цей моногамний птах, як хороший сім'янин тримається домівки і підміняє самку.
     За дослідженнями орнітологів, журавель сірий гніздиться на Поліссі, іноді в заболочених долинах Лівобережної України. Зимує цей птах у Північній Африці, Західній та Південній Азії. Під час сезонних міграцій зустрічається по всій території, концентруються у Присивашші. Щодо чисельності, то зараз в Україні нараховується до двісті пар, а сорок-сорок п'ять років тому тільки на Поліссі було 400-450. На Волині відповідно теж скоротилась популяція журавлів сірих. Може, денатуралізація природних комплексів, відродження болотно-водних угідь змінить ситуацію.
     А ось чернь білооку, яка теж занесена в Червону книгу України, ми побачили кілометрів за десять від селища Цумань на ставу рибного господарства, що в урочищі Богуславка. І навіть фотокамера спіймала момент висиджування потомства. Правда, попозувавши, птах все-таки в якусь мить покинув гніздо, пірнувши у воду, і з'явився на плесі за метрів десять-п'ятнадцять. Так відвертав увагу від свого гнізда. А воно — мов на долоні, зовсім мало захищене від людського ока. Адже ставки діючі. Це не якесь лісове озеро, поросле осокою, очеретом, де можна надійно сховатись.
     Судячи з опису науковців, які досліджували в Цуманській пущі чернь білооку, останні спостереження за цим птахом відносяться до початку дев'яностих років. Тоді на ставах доводилось бачити цих птахів. І то, як зазначається, очевидно, перелітних. Висловлювалась надія, що, можливо, в майбутньому вони тут і гніздуватимуться. Видно, нам пощастило більш, як науковцям, і ми пересвідчились, що чернь білоока вже поселилась у Цуманській пущі.
     ... До речі, назва урочища Богуславка пов'язана з тим, що у вісімнадцятому столітті тут був склодувний завод. Як переповідають старожили, у подяку за успішне виробництво люди славили Бога. Звідси і Богуславка. Сьогодні ми складаємо подяку Всевишньому за те, що подарував нам таку неповторну природу, без якої наше життя збідніло б.