У світі є речі, плину яких – не спинити. Ні вогнем, ні мечем не спинити слова Правди, як би вона комусь не подобалася. Не спинити Особистостей, які через шалений спротив учорашніх «вождів» рухають історію. Не спинити Слави Героїв, які полягли за велику ідею. Вояків УПА, для прикладу, рано чи пізно визнають героями, і цей час уже – не за горами. У цьому впевнений не хто інший, а секретар Волинської обласної організації Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) Олексій Шумик.

– Олексію Павловичу, розпочнемо з того, що найбільше інтригує. Луцьком поповзли чутки, ніби ваше обійстя палили…

– Це, до речі, зовсім не чутки. В такий спосіб представники «луцької мафії» привітали мене із Днем журналіста. В ніч із 6-го на 7-е червня, близько 3-ї години, двоє невідомих дійсно підпалили моє обійстя, яке будується. Завдячуючи швидкій реакції охоронців будівництва, пожежу вдалося ліквідувати відносно швидко. Була викликана пожежна охорона, міліція. Приблизно через півгодини вогонь приборкали. Хоча вигоріло багато чого…

– Маєте якісь здогадки, хто це міг зробити?

– А як ви думаєте? Безумовно. Я вважаю, що це пов’язане з моєю мас-медійною діяльністю. Вже близько півроку інтернет-видання «Волинська правда», до якого я маю стосунок, декому стоїть поперек горла. Спершу «ВП» хотіли купити, і мені надходили конкретні пропозиції, потім мене почали шантажувати, далі пішли замовні статті у деяких продажних бульварних місцевих газетках. І ось – такий «подарунок» до професійного свята…

– Мимоволі напрошується паралель із підпалом торгових об’єктів депутата міськради Дмитра Москвича, про що «ВП» уже писала. Тоді це теж відбувалось у святкові дні – на Великдень. Чи не одних і тих же рук це справа?

– Я ніколи не цікавився бізнесом Дмитра Кузьмовича. Але він, наскільки я бачу, – людина з позицією, і тому заслуговує на повагу. Припускаю, що це могло бути пов’язане саме з його активною громадською і політичною позицією. Що було в моєму випадку – думаю, з часом теж дізнаємося.

– Маєте коло підозрюваних?

– Безумовно, і воно дуже мале. У непростій ситуації, яка на сьогодні існує в нашій державі, області та місті Луцьку, я розцінюю це, як своєрідний шабаш «луцької мафії», для якої настав зоряний час. Пригадайте, як декілька років тому біля помешкання побили і пограбували тодішнього прокурора міста Луцька. Прокурора міста! На жаль, на сьогодні в нас усе сплелося в один нерозривний клубок – кримінал, силовики, окремі представники правоохоронних кіл. Але я не хотів би акцентувати на цьому увагу…

– Невже Ви не вжили якихось дій у відповідь?

– Безумовно. Але скажу відверто: я не робив цього на рівні нашої області. Чому? Поки що пояснювати не буду, сподіваюся, розповів дещо пізніше. Наразі ж я надав усю інформацію, якою володів, у відповідні столичні структури. І, наскільки мені відомо, тут, у Луцьку, люди вже працюють. Прийде час – і я озвучу прізвища. Хлопці, мабуть, просто надивилися кіно про мафію, бо книжок вони, впевнений, не читають. Хочу їх попередити: час уже забути про свої так звані «подвиги 90-х». Якщо комусь цікаво вдавати з себе «крутих мафіозі», то час таких завершиться буквально за лічені місяці…

– А, можливо, це хтось Вас хотів про щось попередити? Чи не розцінюєте це як спробу Вас залякати, заткнути рота?

– Тим, хто на це сподівався, відповім однозначно: залякати мене не вдасться нікому. Знаєте, у світі є речі, закономірного плину яких – не спинити. Ні вогнем, ні мечем не спинити слова Правди, як би вона комусь не подобалася; не спинити Особистостей, які через шалений спротив учорашніх «вождів» рухають історію; не спинити Слави Героїв, які полягли за велику ідею. Вояків УПА, для прикладу, рано чи пізно визнають героями, і цей час уже – не за горами. Смію навіть заявити, що їх визнають героями уже в найближчі декілька років…

– Досить радикально, як для «есдека»…

– Це моя думка як громадянина своєї країни. Сьогодні з цією ідеєю носяться, як наприкінці 80-х років минулого століття носилися з жовто-блакитним прапором. Офіційна пропаганда тоді на всі заставки трубила, що це ворожий нам прапор. Але його визнали, і сьогодні вже ніхто не піддає сумніву того факту, що це наша офіційна державна символіка. Із визнанням вояків УПА героями дискусії просто припиняться. І через кілька років уже ніхто не згадуватиме, чи справедливо ті вояки когось убивали, чи чинили якісь злочини. Бо тоді була війна, а війни без жертв не буває, в тому числі й невинних. У цілому ж, вважаю, ідея створення Української Повстанської Армії була позитивною для нашого народу.

– А як зреагують керівники СДПУ(О) на такі Ваші заяви?

– Якщо маєте на увазі Юрія Загороднього, то його особистої позиції з цього питання я, на жаль, не знаю. А якщо мова йде про одного із фундаторів нашої партії Віктора Медведчука, то я не думаю, що Віктор Володимирович піде проти світлої пам’яті свого батька, котрий свого часу був членом Проводу ОУН…

– Як гадаєте, хто переможе в боротьбі між Ющенком і Тимошенко, котру, до речі, звинувачують у співпраці з Віктором Медведчуком?

– Віктором Володимировичем, починаючи з 2004 року, особливо під час тодішньої президентської кампанії, лякали вже всіх і вся, навіть дітей. Сьогодні ці діти вже підросли і, мабуть, щиро дивуються з такої страшилки. Бо сьогодні багатьох із них лякає той безлад, який твориться в нашій державі. Давайте щиро самі собі зізнаємося: а чи багато чого змінилося в державі на краще після 2004 року? Особливо, в економічному та соціальному плані. Прості люди, трудівники, біднішають, вони не впевнені вже не тільки в завтрашньому, а й у сьогоднішньому дні. Ціни на багато товарів повсякденного попиту накручені до рівня світових і, думаю, це ще далеко не вершина. Ми ще не знаємо, що нас чекає наступної зими, по якій ціні доведеться Україні купувати газ? На жаль, трапилося так, що після приходу на пост Президента Віктора Ющенка та нової, «помаранчевої» команди ми маємо в країні цілковите розбалансування чи не всіх суспільних сфер, маємо розбрат і надзвичайно велику як політичну, так і соціальну напругу.

– В одному з інтерв’ю 2005-го року ви обмовилися, що голосували за кандидата на пост Президента за покликом совісті, і вам не соромно за свій вибір…

– А сьогодні, скажу відверто, мені соромно.

– Найвпливовішими фігурами на політичному Олімпі після 2004-го року були і залишаються Ющенко, Тимошенко і Янукович. Хто вам сьогодні найбільш симпатичний як політик?

– Довгий час я симпатизував сильній і вольовій жінці – Юлії Тимошенко. Але, на жаль, вона так і не спромоглася підібрати справді рівноцінну собі команду. Тому, якщо дивитися на речі з суто прагматичного боку, то найсимпатичнішою виглядає політична команда Віктора Януковича. Хто б що не говорив, а ця команда спроможна забезпечити стабільність у державі. А коли в державі є стабільність, то і в сім’ї панує злагода. А щодо того, хто переможе – Ющенко чи Тимошенко, то я відповім так: я знаю, хто програє. В цій боротьбі однозначно програє український народ. Бо до кінця вересня, максимум до середині жовтня зміни в нашому політикумі відбудуться радикальні.

– Як розцінюєте крок Луцького міського голови Богдана Шиби, котрий нещодавно вийшов із лав «Батьківщини»?

– Не буду лукавити: мені не подобається, коли хтось перебігає від однієї партії до іншої. Як би скрутно не було СДПУ(О), я і в найгірші часи не покинув її лав, бо вважаю, що це – мій хрест. Єдиний аргумент, який я можу сприйняти, – це те, що Богдан Шиба, будучи біля витоків становлення національно-демократичного руху, сьогодні не хоче бути розмінною монетою в боротьбі між Президентом і Прем’єр-міністром. Якщо ці слова щирі, то це ще раз засвідчує, як безнадійно далеко зайшли у своїх чварах помаранчеві. Невже заради цього люди виходили на Майдан?

– Керівники БЮТ відреагували на такий його крок зі значним запізненням, до того ж, дуже вже емоційно…

– Вважаю, що ці емоції продиктовані намаганням зберегти честь мундира. Саме так я їх і сприйняв, тому вважаю, що тут немає що коментувати.

– А що сталося між вами і письменником Миколою Панасюком, який в останні місяці став вашим найбільшим критиком, причому робить це у не найкращих традиціях стилю Тетяни Коробової, не надто добираючи слова. Ви ж раніше ж ним дружили…

– Миколу Володимировича я знаю дуже давно, ще, мабуть, із 1990-го року… Він – один із найталановитіших письменників нашого краю. Але ті методи і прийоми, які він намагається перенести в журналістику, я категорично не сприймаю. Цим він у першу чергу принижує себе як людину, не кажучи вже про елементарну повагу до читачів… Думаю, він скоро одужає. З Божою поміччю.

– Останні політичні події показують, що в людей зникає довіра до партій. На позачергових виборах мера Києва найвідчутнішу перемогу отримали не партії і блоки, а «іменне» громадське об’єднання…

– У нас в Україні історично так склалося, що люди обирали не партії чи ідеології, а голосували за конкретні персони. Згадаймо козацьких гетьманів. Це добре, що ми зараз вчимося європейської демократії. Але наше суспільство виявилося просто не готовим до суто пропорційної системи. Українці не готові голосувати за ідеологічні партії, і це свідчить про низький рівень політичної культури нашого народу. Оскільки ж Україна завжди була інертною в плані прогресу, думаю, що тенденція голосувати за конкретних лідерів збережеться ще не на одні вибори, а найближчим часом, можливо, вона навіть посилиться…

– Ні для кого не секрет, що саме ваш колишній однопартієць, а нині глава Секретаріату Президента Віктор Балога стоїть за створенням «Єдиного центру». Як вважаєте, йому вдасться об’єднати Україну?

– Як казав один із героїв відомого мультфільму, «Как вы лодку назовете, так она и поплывет…» Як на мене, назва проекту дуже невдала, з цього приводу вже доводилося чути чимало сарказму і кепкувань. Декілька років тому наш однопартієць, перший Президент України Леонід Кравчук пропонував значно вдалішу назву – «Об’єднаймо Україну». Правда, це був не політичний, а громадський проект, і дуже жаль, що абсолютна більшість наших політиків тоді не зрозуміли добрих намірів Леоніда Макаровича.

А щодо Віктора Балоги, то я дійсно знаю його особисто ще з часів, коли він був губернатором Закарпаття. Він – із тих людей, про яких кажуть, що він і вдень працює, і вночі працює, й ніхто не може зрозуміти, коли ж він відпочиває. Свого часу його у столичних верхах явно недооцінили, думаю, і Віктор Медведчук недооцінив. Не беруся стверджувати, чи вдасться Віктору Балозі об’єднати Україну, але переконаний, що з його наполегливістю власну фракцію в парламенті ця політична структура матиме, і не виключаю, що ця фракція може володіти так званою «золотою акцією»…

– Вас знають як затятого футбольного уболівальника. За кого вболіваєте на цьогорічному Чемпіонаті Європи?

– Однозначно – за Росію, яка не перестає приємно дивувати. Крім того, за Німеччину, бо їхній футбол мені завжди подобався.

– А якщо у фіналі зійдуться саме Росія і Німеччина, то за кого вболіватимете?

– Звичайно, за своїх, за росіян. Все ж таки брати-сусіди. Я взагалі дуже радий за росіян, які цьогоріч мають уже багато славних спортивних перемог. Росія сьогодні є зразком стабільності, чого, на жаль, не скажеш про Україну. Ми зараз переживаємо, мабуть, найкритичніші часи в новітній історії України. Дай Боже, щоб цей «період смути», коли всі наші ключові політики правдами-неправдами хочуть стати президентами, якнайшвидше закінчився…

Розмовляв Олександр ПИРОЖИК