Просто.Луцьк.UA

Ось уже більше 12 років своє місце на освітянській ниві Волині впевнено утверджує Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Ю. Бугая (ЛБІ МНТУ). Сьогодні це солідний навчальний заклад, який має три власних приміщення, гуртожиток, спортивний зал, їдальню, медичний центр і все необхідне для навчання.
     Керівництво інституту дбає не лише про здобуття суто професійних знань, а й про духовне збагачення молоді, що вкрай необхідно в сучасних умовах. На території інституту і за його кошти збудована перша серед навчальних закладів Західної України православна церква. Із благословення Святійшого Філарета, патріарха Київського і всієї Руси-України владика Михаїл, єпископ Луцький і Волинський, вручив керівництву інституту орден Святого Миколая та орден Святої великомучениці Варвари
     
     
     
     Петро ХМЕЛЯРСЬКИЙ
     
     -Навчаючись у Луцьку, юнаки і дівчата здобувають престижні дипломи Міжнародного науково-технічного університету, що є, так би мовити, путівкою до Європи,— сказав ректор інституту, доктор медичних наук, професор, академік АМТН України, член Національної Спілки журналістів України Григорій Стеценко. — Нам приємно, що Міжнародний науково-технічний університет, який входить до списку кращих вузів України, та його філіали готуються до вступу в Міжнародну Асоціацію університетів та Асоціацію європейських університетів. Цьому передувала велика робота. Зокрема, з ініціативи нашого інституту проведено дві міжнародні конференції «Україна-НАТО — стратегічне партнерство» з участю представників посольств Великобританії, Франції, Польщі, Нідерландів, Росії, Словаччини, Азербайджану та інших. Більше тридцяти студентів ЛБІ МНТУ пройшли стажування у Великобританії. Викладачі є авторами першого підручника в СНД «Медицинское право» і першого підручника в Україні «Медичне право в Україні», шести посібників і більше 250 наукових праць, опублікованих у наукових виданнях.
     — Григорію Семеновичу, ви ректор приватного закладу. Про ці заклади останнім часом прийнято говорити якщо не погано, то взагалі ніяк.
     — Це тимчасове явище, яке пов'язане з політичною та економічною нестабільністю у державі. Обов'язково буде переглянута освітянська політика, яка орієнтуватиметься зовсім на інші критерії, незалежно від того — приватний чи державний навчальний заклад готує фахівців, яким жити і працювати сьогодні і завтра. Зрештою, всі ВНЗ державні, оскільки студенти отримують державні дипломи і працюють на нашу державу.
     — Побутує думка, що в приватних закладах студенти отримують слабші знання.
     — Оцінку знань випускникам приватних закладів дає роботодавець і йому до «лампочки», який ти ВНЗ закінчив — державний чи приватний, головне для нього — придатність професійно виконувати запропоновану роботу. Але чомусь ніхто із наших опонентів не приводить даних статистики — яка кількість безробітних з державних і приватних навчальних закладів. Негативний імідж створюють нам і чиновники, оскільки вони опікуються державними навчальними закладами, а нас, приватників, постійно перевіряють.
     — Кажуть, зараз у приватних навчальних закладах диплом можна купити.
     — Це кимось запущений міф, можливо, з міркувань конкуренції. Диплом купити не можна, оскільки він видається централізовано в Міністерстві освіти і науки, куди ми подаємо результати державних екзаменів. До речі, ще ні один вищий навчальний заклад нікого не робить повністю готовим фахівцем, він показує шлях до оволодіння знаннями.
     Я б сказав, що сьогодні складається враження про своєрідну економічну «диверсію» стосовно освіти в Україні. Мільярди гривень виділяються на освіту, а сотні тисяч випускників, які отримали цю освіту за кошти платників податків, не йдуть працювати туди, де вони потрібні — військові і міліцейські офіцери комісуються і влаштовуються в приватні фірми, педагоги обминають школи, а шукають вигіднішої роботи, лікарі не лікують, а продають ліки... Значна кількість випускників державних закладів поповнюють армію безробітних або виїжджають за кордон. Держава не контролює, як використовуються ті кошти, які вона надає під своє замовлення, а випускник потім не може влаштуватися на роботу, тобто великі кошти держава фактично викинула на вітер. Інша ситуація в приватних закладах, на утримання яких держава не виділяє жодної копійки, хоча отримує від цих закладів великі податки і безкоштовних фахівців.
     — А яке ставлення до приватних навчальних закладів за кордоном?
     — У розвинутих країнах підтримуються такі заклади. Уряд Японії ще із сімдесятих років збільшив вкладення суспільних коштів у приватні заклади. У Кореї 75 відсотків усіх студентів навчаються в приватних закладах, в Європі та Північній Америці приватні вузи субсидуються в тому ж обсязі, що і державні, в країнах Чорноморського регіону близько 800 тисяч студентів навчаються в недержавних навчальних закладах. У Польщі студенти недержавних навчальних закладів отримують стипендію. До приватної освіти рухається і комуністичний Китай. Недержавні навчальні заклади економічно вигідні державі. Наприклад, за даними МОН України, навчання одного студента ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації у 2007 році обійшлося державі близько семи тисяч гривень (за проектом у 2008 році ці витрати можуть зрости до 9670 гривень). Якщо цю норму витрат застосувати до нашого інституту, в якому навчається понад тисяча студентів, то у 2007 році річна економія держбюджету для держави становила близько семи мільйонів гривень.
     — Чи можна порівняти стан справ з науковою роботою в державних і недержавних закладах, які в них щодо цього можливості?
     — На жаль, великої науки в приватних і державних закладах поки що немає. Із 351 ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації тільки у 164 ведуться певні наукові дослідження. Вітчизняні науковці опублікували в міжнародних журналах близько 4 тисяч статей, а в той час поляки — 17 тисяч, ізраїльтяни — 14, росіяни — 23, британці — 100 тисяч статей. У нас в країні 93 університети мають статус національних, а поки що немає в них жодного лауреата Нобелівської премії, а тільки в одному Массачусетському університеті їх більше 30.
     — А який же вихід з такого становища?
     — На жаль, фінансування наукових розробок і наукових шкіл налагоджено незадовільно. Це повинно будуватись на науково та економічно обгрунтованих засадах, тих, що мають здібності і талант, належить заінтересувати. За державні кошти, на мою думку, повинні навчатися, мати гуртожиток і належну стипендію найобдарованіші випускники шкіл (з міських і сільських середніх шкіл, а таких у кожному класі три-п'ять учнів) і тоді у нас будуть свої Ломоносови, Амосови, Пулюї... Для всіх інших навчання має бути платним. Для малозабезпечених держава повинна надавати кредити. У суспільстві повинно формуватися розуміння того, що шлях до вищої освіти відкритий лише для тих, хто має бажання вчитися, здібності і впевненість у своїх силах.