Kewmr – що це таке? Правильно, так виглядає «Луцьк» у пошуковому вікні гугла, коли ти забув переключити клавіатуру.
Запишіть, будь-ласка, мою домашню адресу: www.Lutsk.dzyga.biz, а тепер по буквах…
Л – любов, У – Україна, Ц – церква, ь – м’яко, К – кохання!
Або
Л – Леся, У – Українка, Ц – цеглу, ь – м’яко К – кладе.
або
Л – люблю, у – уповаю, ц – цілую, ь – м’яко, к – кохаю.
Або
Л – людина, у – уважно, ц – цитує, ь – м’яко, к – кобзар.
Мда, «как много в этом слове…»!
А останнім часом стало ще більше. Ніколи не думав, що в це слово поміститься стільки спогадів і емоцій. Не думав, що воно взагалі буде означати так багато для мане. Не знаю коли яка народиться асоціація до слова Луцьк, але я точно знаю, що у слові Любов перша буква означає Луцьк!
В дитинстві здавалося, що наш Луцьк обов’язково «м’якенький», тобто пишеться з м’яким знаком, а не наш - без.
Спробуємо розібратися, що він і хто він для нас?
С чего начинается
Родина?
С картинки в твоем букваре…
А з чого починається Луцьк? А з чого починаємося ми? А з чого починається початок…? Стоп. І дорога знову завертає в нетрі нашої свідомості. А яка вона, та свідомість? І скільки в ній речей, що тримаються прив’язані на тоненьких нитках пам’яті. А товщина тих ниток залежить від величини емоцій. А скільки речей відірвано літають в просторах свідомості періодично з’являючись у снах чи в якихось дежавю. Кожен наступний день пролітає через нас і залишає нашарування, пласти речей прив’язаних попутаних пам’яттю. І от, коли життя втомлює, ти кажеш, що треба побути на одинці і йдеш туди… Виходиш і пропадаєш, щоб поритися в тих купах речей і згадати. Сидиш і гортаєш картинки пам’яті, як фото. І речі, так ясно уявляєш, що ніби тримаєш їх в руках. Давня дитяча іграшка, подертий зошит з лекціями, пожовклий аркуш сценарію. О, а що там?.. Дивно, але всі речі з нашої пам’яті не можна назвати старими, а лише давніми. Давніми бо вони просто є в нас, якісь з них давно, а якісь вчора стали частиною нас. Давніми – слово без часу. Вони не можуть старіти, бо як можуть старіти емоції. Вони є, бо вони просто є. Як може постаріти у твоїй пам’яті твій дитячий велосипед. Він завжди гарний і блискучий, і новий, і великий, як в перший раз. Він назавжди такий, просто він давно такий і таким залишиться назавжди! Не постаріє, не поржавіє, не поламається…
Але якось хочеться зібрати всі речі до купи, якось запакувати їх в якийсь розділ, напр.. Дитинство. Тобто – погортаю речі з дитинства. Або в розділ 1986 рік. Або в кімнату з написом: «Матеріальні цінності учня 6-а класу Ігора Г.» Або в сейф з написом «Совершенно секретно!» Або «Самі смішні випадки з мого життя» тощо.
І коли поскладав все, і повертаєшся до реального життя і закриваєш двері пам’яті на яких
Стилізованими літерами написано: «Луцьк»! Стоп, стоп, стоп! Звідки цей напис? Коли він тут з’явився? Хто його написав і чому так називаються двері моєї пам’яті? І За тими дверима залишилися всі розділи, кімнати і сейфи і речі… І ніколи вони не покинуть ту кімнату. І ЗАВЖДИ ти вимушений проходити через цей дороговказ. Луцьк – емоція з нашої пам’яті!
Луцьк – частина мене, а значить я. Луцьк – моя мала Батьківщина…
Стільки людей - стільки думок і стільки ж емоцій!
Так, з якої картинки починається ВІН? Будівля вокзалу, панорама з вікна шістнадцятки, проспект Волі? Особисто в мене Луцьк починається з картинки В’їздної Вежі старого замку Любарта. І двері ніколи там не замкнені проте прикриті мною восени 19..-го року.

Але я впевнений, що в кожного з нас він починається з різної картинки, яку ми носимо в собі… Хочеться зустріти когось з емігрантів Луцька і спитати: а яка твоя картинка Луцька. Опиши її дуже детально і повільно, бо коли ти будеш описувати я буду жити! Як прекрасно, що пам’ять це не фото, це не статичні картини – це емоції, що людина відтворює в процесі згадування…
С хороших и верных товарищей
Живущих в соседнем дворе
Ага з друзів. Ну тут просто калейдоскоп, потік облич і емоцій, друзі, друзі, друзі… Як в дитячому садку їх багато і воно всі з нашої старшої 4-ї групи. Маленькі і великі, веселі і нудні. Ану всіх разом зібрати і сфотографувати, як в шкільній випускній фотографії, і підписати «Випуск. Луцькі друзі 19.. – 19..р.р.» І десь по центру поставити своє найкраще фото, бо якось хочеться, щоб на цій віньєтці я був разом з ними. Бо я теж випускник Луцька!
Користуючись нагодою, передаю привіт (тут починаємо від мами, сусідів, дитячого садка, школи, інституту і всім хто мене знає J)! Тут треба всіх разом поцілувати і сказати, втираючи сльозу, - Я вас всіх дуже люблю!
А может она начинается
С той песни что пела нам мать
С того что в любых испытаниях
У нас никому не отнять
«Волинський краю, дорогий, мені ти був колискою…»
«Брати Волиняни, я не бачу вашої підтримки!!!»
Так у нас є дійсно пісні нашої малої Батьківщини і в нас є Герб і Світязь…
І вони з’явилися в нас відразу, як ми виїхали за межі Луцька і Волинської області. Якось настав момент, що вони в нас з’явилися. Спочатку вони просто були, були спільними. От живеш ти в Луцьку і кажеш комусь – їду на Світязь, а він каже і я теж їду на Світязь. І Світязь у Вас спільний. Рівнооднаково віддалений і рівновеликою мірою належить один одному! А Луцьк навіть і в пам’яті не ділиться і не віддаляється. Якось ми в ньому всі разом. А тут виїжджаєш за табличку Луцьк і він відразу з’являється, і якось в стороні, і з ним майже все там лишилося, за табличкою, і забрати те з собою не можна. Можна тільки повернутися туди назад. Мені це нагадує вихід космонавта у відкритий космос. От він вилітає і бачить свій зореліт і відразу розуміє, що він в нього є, і друзі в ньому є, і улюблені речі теж там, а навколо порожнеча. І відразу виникає хотіння повернутися назад, конкретно в той корабель, в той комфорт.
А тут, зустрічаються люди, які не були на Світязі, ха! Вони навіть не знають, що то таке - диваки. Ха, ото село - вони не бачили замку Любарта, а здавалося, що його всі бачили!!! Ха, отут не смішно, вони говорять українською мовою, але не тою, якою в нас говорять, в Луцьку. Да, ми говоримо замість твердого «ч» і «и» - м’яке «ч» і «і». Але ж у нас так всі говорять. Опа, Луцьк - далеко, а те що навколо не Луцьк. І тепер ти чітко уявив, що таке Луцьк, але не можеш описати, можеш тільки показати пальцем, тикнувши в горизонт, де то є! І можеш сказати, щось на зразок: «А у Нас, в Луцьку так не роблять…» А у Нас, коли на весіллі ти почнеш співати: «Волинський краю, дорогий…», принаймні один голос тобі підспіває приспів, а тут всю пісню тягнеш сам, і тихо, і сумно… Так я колись співав Гімн України і було сумно і страшно, бо жодного голоса підтримки, тільки мій, а то ж було в українському Криму і навколо сиділи люди…Але то вже історія про Велику Батьківщину…
С чего начинается
Родина
С заветной скамьи у ворот
С той самой березки что во поле
Под ветром склоняясь растет
Повертаємося у квартали і на вулиці міста. Перегорнемо пам’ятники і сквери, дахи і підвали, фонтани і смітники в пошуках вищезгаданої «скамейкі». Отже, де вона? Лавка на якій ти любив сидіти, відпочивати, спати, кохатися, де вона? Де місце, де та точка (як в Кастанеди) від якої ти черпаєш енергію і де ти у повній безпеці. Куди виходиш з дому, типу погуляти. Де всі друзі збиралися, типу посидіти. Де вирізано (написано, надряпано) Шурік – дурак, і де Шурік додряпав - сам дурак! Мда, а хто такий Шурік і чого він дурак знаєш тільки ти! А який прикольний вигляд відкривається з 16-тки біля Драмтеатра, а скільки людей зустрінеш сидячи на фонтані. А хто з випускників школи пам’ятає парк культури ім.. Лесі Українки в день випускного!? Правильно, пам’ятають тільки «трезвеннікі і язвеннікі». А на скількох весільних фото зустрічається береза з парку?
Ба та навіть Леся, та що Українка, і та мала Ясен, який зараз росте біля замну. Вулиці, квартали, дерева, Стир, люди…
І те все також залишилося за В’їздною брамою.
А может она начинается
С весенней запевки скворца
И с этой дороги проселочной
Которой не видно конца
Ой, як то далеко КРЗ від ДПЗ?! Це ж два різних кінця міста!!! Хто живе на ДПЗ тому в жизні не везе! А якщо ти живеш на ДПЗ а працюєш на КРЗ то тобі в житті двічі не повезло. Плюс додамо дачу на МКС і бабусю на Вишкові! Все, їдь за довідкою в Ліпіни.
Лучани це розуміють, і я це розумію, пам’ятаю і дивуюся, як це близько і далеко, і відносно, але рідно.
Колись мені здавалося, що моя бабуся живе на краю світу, потім я дізнався, що не зовсім на краю, бо за її городом відразу Польща, а потім край світу. Десь за Рівне є Київ. Любашов і Білорус – слова синоніми. А Львів в Карпатах. Потім виявилося, що до бабусі 70 км., а за Польшою купа різних країн і Атлантичний океан і т.д. Київ дуже довго залишався великим, а Луцьк – нормальним. А потім Луцьк стане маленьким, затишним, рідним.
С чего начинается
Родина
С окошек горящих вдали
Со старой отцовской буденовки
Что где-то в шкафу мы нашли
І тут підуть історії життя, і що ми тільки не знаходити і що ми тільки не губили?! І що ми тільки не «мутили»?! Почитаємо рахувати: Дискотеки мутили? – митули! Фестивалі мутили? – мутили! П’янки, гулянки, паті, двіжи і т.д.? – мутили. Дерева садили, бардюри білили. В олімпіадах - вигравали. Кормушки горобцям? – зачьот! Велопробіги, вечірні гітари, крос, футбол, шахи, гурток макраме? – єсть! Окремий спалах памяті – збір металобрухту на першість школи. Результат: батьки до директора, а чавунну лавку назад в сквер, на законне місце!
Кохання, кохання, кохання, велике кохання, любов! Партії, організації, об’єднання, фірми, спілки, п’янки – було! Все було і все є там за залізними дверима.
А может она начинается
Со стука вагонных колес
И с клятвы которую в юности
Ты ей в своем сердце принес
С чего начинается
Родина…
Так що ж ми хотіли? До чого прагнули? Чому врешті-решт поїхали? Від чого і ради чого відмовилися? Що отримали? Що обов’язково зробимо і чого більше ніколи.
Коли настав той момент і зачинилися двері, чи захлопнулися, чи може і не було їх ніколи?
Може все то умовності?
Але проходжу якось повз монітор колеги і бачу прогноз погоди на Луцьк, а там дощ. І спитав, чому вона в Києві дивиться прогноз на Луцьк? А вона каже – їду додому! Як і ти теж?! І вона виявляється – теж! І дім в нас виявляється спільний, і там зараз дощ!
І починається: Яка школа? Який рік? Який район? В якому барі? А кого знаєш… Земляки!
Мій будинок там де моє серце. А зараз я в дорозі, бо відірвався я від старого будинку і ще не звик до нового. А Батьківщина залишилася на місці і це місце в серці, в пам’яті чи в свідомості. І як хочеться бути вдячним сином своєї Батьківщини. Хочеться покласти і свою цеглину в історію міста, чи залишити слід на вулицях чи в душах людей, чи в спогадах друзів. Бо хочеться десь залишитися в місті, так як воно залишилося в мені.