Так вважає луцький міський голова Богдан Шиба, ім'я якого недавно знову було у всіх на вустах у зв'язку з його виходом із «Батьківщини». Він пояснив причину свого рішення, висловили свою точку зору і колишні однопартійці. Але багато питань залишилося, вони цікавлять наших читачів і ми вирішили задати їх Богдану Павловичу
     
     Володимир ЛИС
     
     -Перше, що б я хотів нагадати, що я йшов на луцького міського голову як кандидат від об'єднаної помаранчевої команди,— сказав Богдан Шиба. — А партія «Батьківщина» офіційно мала свого кандидата і до останнього дня його підтримувала. Більше того, Луцька міська організація «Батьківщини» за те, що висунувся на міського голову, виключила мене з партії. Потім, правда, обласне бюро відновило в членстві, бо воно мало іншу думку. Були люди в обласному керівництві партії, насамперед Євген Іванович Кирильчук, який бачив, що офіційний кандидат від «Батьківщини» не має шансів виграти ці вибори.
     — А хто ж то був кандидатом «Батьківщини» чи БЮТ? Ніяк не можу пригадати.
     — Литвинюк був офіційним кандидатом. Євген Іванович реально оцінив можливості і сказав, що такий кандидат не пройде. Євген Іванович був одним з перших, хто пропонував мені наважитися на ці вибори. Хоч як перший заступник голови облдержадміністрації я мав добрі роботу і зарплату й мені теж вартувало зусиль, щоб наважитися піти на ці вибори. Але були серйозні аргументи, що владу в Луцьку треба змінювати, потрібні нові підходи до управління містом. Євген Кирильчук і Василь Байцим удвох переконали, що ніхто більше не зможе. Кирильчук, Байцим і Святослав Зелінський — троє людей, які з «Батьківщини» мене підтримували.
     — Але ж я пригадую ваші передвиборні листівки.
     — У принципі я і був кандидатом від усіх помаранчевих сил, як декларувалося, але не вдалося заручитися підтримкою всіх, тому що кожна з наших демсил, партій мала свою програму і свою позицію. На момент виборів офіційно мене підтримувала тільки партія «Пора». Тому й листівка називалася «Пора обирати Шибу» (сміється). А всі інші демократи, скажімо так, — не заперечували. Але я й до цього часу залишаюся, завжди був і буду прихильником об'єднання демократичних сил. Ці формальні кроки по виходу з партії «Батьківщина» я зробив тільки тому, що не бажаю брати участь в боротьбі поміж різними представниками саме національно-демократичних сил. За Президента Ющенка я більше ніж боровся. Я був заступником керівника обласного штабу Ющенка, був з ним й у важчі часи. І я не збираюся зараз покидати всенародно обраного Президента України. Але є й обраний народом прем'єр-міністр, бо БЮТ набрав третину голосів на виборах. Та без об'єднання з «Нашою Україною» не було б прем'єрства, не було б уряду Юлії Тимошенко.
     Я хочу, щоб усі зрозуміли, що вони без допомоги інших не стали б тими, ким стали. Якщо далі не будуть узгоджувати свої дії і, зціпивши зуби, працювати, то на всі посади в державі прийдуть інші люди, а тоді знову доведеться боротися за свої переконання і право бути українцем. Я цього не хочу. Ось чому я так дію. Найлегше воювати з друзями і рідними, бо знаєш про них усе. Знаєш, як болючіше вдарити, швидше звалити на землю.
     — Вам також дорікають, що поміняли уже кілька партій. Що на це скажете?
     — Я ось можу показати вам усі свої партійні документи. До Народного руху України я вступав у 1989 році. А ось мій квиток Демократичної партії ще від її народження. І в Демократичній партії я був дванадцять років до моменту, коли у 2003 році виникла ідея об'єднання національно-демократичних сил. Мав відбутися з'їзд, на якому Український народний рух, НРУ і частина Демпартії мали об'єднатися в одну партію і вона мала називатися Українська народна партія. УНП відбулася тому, що до неї перейшли сорок відсотків Демократичної партії під моїм началом. Це була моя друга партія.
     Третя спроба об'єднання демократичних сил була у 2006 році, тоді я вступив у «Батьківщину», якраз після відставки Юлії Тимошенко з поста прем'єр-міністра. Мене критикували за те, що на моїх агітках були портрети Юлії Тимошенко і за те, що було звернення Віктора Ющенка на мою підтримку. «Батьківщина» критикувала за Ющенка, «Наша Україна» — за Тимошенко. На мене, до речі, подавали до суду за те, що на моїх матеріалах були червоні сердечка. Це (сміється) теж була серйозна підтримка з боку демократичних сил. Це завжди доля того, хто хоче бути миротворцем. Він мусить бути готовий до того, що всі потім звинуватять у всіх смертних гріхах.
     — Усе ж таки вас виключили чи ви написали заяву?
     — Двадцять другого травня я написав заяву — 25-ого чи 26-ого мене виключили. Я й тоді сказав, що переконаний — тільки разом національні демократи можуть бути при владі і тільки разом можуть виконати програму будівницт ва української України. Я не приховую, що мене лякає повернення до минулого і тому не хочу цього допустити. І буду переконувати усіх, що ця конфігурація української влади має зберігатися довго. І, нарешті, від вияснення стосунків, хто більш правовірний українець, а хто менше, треба переходити до спільної серйозної роботи.
     Якщо у липні не будуть ухвалені зміни до Державного бюджету України, то у вересні їх не треба ухвалювати, бо вже не буде коли використовувати кошти. І виникне така парадоксальна ситуація, що ніби Україна розвивається, є надходження до бюджету, але вони не використовуються і роботи не виконуються. І восени, а особливо взимку, люди не питатимуть, що там не відшліфовано у Конституції, а питатимуть за те, як їм живеться — чи буде робота, тепло, дах над головою. І більше ні за що. З огляду на це треба добу, дві чи три, щоб домовитися. Поганий мир краще доброї війни.
     — Та, як видно з усього, у нас навіть такого миру не передбачається.
     — Я, напевне, колись на старість буду вдячний Росії за те, що вона протвережує українських політиків. І заява про те, що газ з 1 січня коштуватиме більш як 400 доларів за одну тисячу кубічних метрів, дасть більше для припинення війни всередині України, ніж інші зусилля. Якщо вже й це не допоможе протверезіти і об'єднатися, то не знаю що. Скажу, що Конституцію України ще ніхто не пробував й застосовувати. Якщо про щось і варто поговорити, то про виборчу систему: народ має знати, кого він обирає. Всіх — від Президента до депутатів міської ради — мають знати в обличчя: що це за людина та за що відповідає. Крім контролюючих функцій, які є в органах влади, ще є функції відповідальності за стан справ. Не має значення, яка виборча система — іменні списки, пропорційно-мажоритарна, мажоритарна. Я кажу: від того, що в лютому 2005 року Президент подавав прем'єр-міністра, що в грудні минулого року — коаліція — небагато змінилося. То навіщо крісла ламати? А мені кажуть: як ти не розумієш, наскільки це важливо, хто подає. Що на це можна сказати?
     — На відомій прес-конференції говорилося, що на ваше рішення вплинула розмова з Віктором Балогою, більше того, що Балога чимось вам пригрозив, якщо не вийдете з «Батьківщини». Як було насправді? Про що ви розмовляли з паном Балогою, якщо не секрет?
     — Чому я формально вийшов з «Батьківщини», я вже пояснив. А в кабінеті у Балоги я був з власної ініціативи. Ми говорили на різні теми. Я казав йому, що моя позиція — це не позиція війни. Я сказав, що не хочу брати участі ні в яких війнах, а хочу, щоб органи влади працювали на державу. Ні перед ким я не кланявся, не кланяюся і не буду кланятися. Окрім одного: я кланяюся перед людьми. Боюся Бога, люблю Україну. Це я кажу вам і казав у високих кабінетах.
     — Йшлося і про листи колишніх однопартійців з викриттям якихось ваших дій і про те, що до вас мають претензії правоохоронні органи. Про що йде мова, поясніть, будь ласка.
     — Усі претензії до мене уже озвучено. Правоохоронні органи уже так детально перевірили кожен мій крок, що ретельніше не можна. Я відкрито надавав усю інформацію, відкрито і відверто спілкувався з правоохоронними органами. Там, де вони вважали, що я вчинив якесь порушення, все відбулося в суді, у відкритому судовому засіданні й суд підтвердив, що з мого боку жодного порушення нема. Більше того, була окрема ухвала суду на адресу правоохоронних органів, що усі претензії до мене були надуманими. Я не просто відкритий, а мені кажуть, що я може занадто відкритий, бо часом надлишком інформації про себе даю поживу для продукування всіляких чуток, пліток про мене і жовтих публікацій.
     — Керівники «Батьківщини» розповідали, що ви обіцяли, що їх не підведете. Чому ж їх підвели чи як це назвати?
     — Чим підвів? Треба судити за справами, а не за словами. Я підтримував, підтримую всі основні засади партії «Батьківщина», зокрема, соціального захисту громадян (тут у місті є дуже серйозні позиції і серйозні установки), ми не збираємося від них відмовлятися. Якщо я тут «підвів», то я щось не розумію.
     — Свого часу ви до виборів і після виборів декларували свою близькість до Юлії Тимошенко і її ідеології. Ви одним з перших міських голів підтримали ініціативу Юлії Тимошенко про зниження тарифів на житлово-комунальні послуги. Як ви тепер ставитесь до Юлії Володимирівни?
     — Моє ставлення до Юлії Володимирівни абсолютно не змінилося. Я залишаюся прихильником Юлії Тимошенко і буду й надалі підтримувати її серйозні кроки, які спрямовані на соціальний захист, багато її економічних кроків. Більше того, найяскравішим свідченням моєї нормальної роботи на цій посаді і нормальної взаємодії з урядом є те, що ми першими в Україні затвердили свій бюджет і в бюджеті передбачили максимум виконання всіх програм за рахунок власних можливостей. Четвертого січня цього року, коли ми затверджували бюджет, я надіслав Юлії Володимирівні телеграму, що ми постаралися максимально передбачити, скільки матимемо додаткових надходжень за рахунок перевиконання бюджету. Максимум перерахували залучених позичкових коштів для того, щоб уряд міг також максимум надходжень до Держбюджету України спрямувати на програми соціального захисту українців і реформування Української армії. І цю позицію я витримував і буду витримувати далі. Я заявляв, наскільки реформаторські кроки треба зробити, що ми не сильно будемо розраховувати на велику підтримку з боку держави. Усе так і виходить.
     — Що б ви відповіли вашому опоненту Олександру Мартинюку, серед звинувачень якого є такі: порушення земельного законодавства, неправильне проведення земельних аукціонів, продовження хаотичної забудови міста, невміле керівництво житлово-комунальним господарством, лобіювання інтересів певних осіб.
     — Це все слова. По більшості цих пунктів Олександр Мартинюк мав можливість звертатися до прокуратури, до суду і, як бачите, рішення суду й прокуратури інші. Ці його звинувачення не можна назвати звинуваченнями, бо по кожному з них є офіційні рішення правоохоронних органів, які стверджують, що ніяких порушень закону з боку міського голови нема. Я розумію Олександра Івановича — він політичний діяч і мусить, щоб його не забули, проводити якісь політичні акції. І кращої кандидатури для критики, ніж міський голова, він не знайде. Нікому не заважаю працювати. Єдине прохання: працювати в рамках закону і не переступати моральних норм. Я його добре пам'ятаю по роботі в штабі Ющенка і він розуміє, що все добре знаю і пам'ятаю.
     — Ваші соратники недавно на прес-конференції казали, що за Мартинюком стоять певні сили. На ваш погляд, це так?
     — Стоять певні люди, які захищають свої приватні інтереси. Всього-на-всього. Бажання заробити, відстояти свої інтереси ці люди намагаються подати як якесь протистояння з міським головою. Ви пам'ятаєте, що було по котельні. Котельня мусить належати місту, тому що вона опалює сорок відсотків міста. І якщо віддати її комусь, то потім не знатимемо, що з того буде — це рішення Луцької міськради. За нього двічі проголосувала більшість депутатів. Мені нема потреби боротися з Кропивою чи з кимось іншим, я виконую програму соціально-економічного розвитку міста. Я думаю, як залишити в нормальному стані системи життєдіяльності міста. Протягом півтора року ми тільки гасили старі борги і, слава Богу, таки погасили.
     Я хочу відремонтувати стадіон, я хочу, щоб він був доступний усім, хто там бажає займатися. Ми маємо серйозних легкоатлетів, але не маємо покриття, на якому не те що змагатися, а не мають умов для тренування. Тому я не звертаю уваги ні на які акції протесту. Хай собі пишуть, що Шиба хоче комусь віддати стадіон. Коли усе зробимо, тоді скажу: дорогі лучани, збирайтеся і приймайте рішення — віддавати комусь чи залишити його для міста.
     — Ви говорили, що приходите для того, щоб зламати корупційні схеми попередника, а ваші критики твердять, що відбулося лише перегрупування сил і на зміну одним схемам прийш ли інші. Що ви на це скажете?
     — Видно, ті, хто це каже, працюють в якихось корупційних схемах. Якщо твердять, що є, значить — вони є. Сам факт проведення земельних аукціонів свідчить про те, що корупційні схеми при продажу земельних ділянок зникли. Були встановлені серйозні коефіцієнти для продажу ділянок, які знаходяться під об'єктами нерухомості. І це теж викликало судові справи. Об'єкти нерухомості надаються в оренду на конкурсних засадах, продаються на конкурсних засадах, не знаю, де тут можна знайти корупційні схеми. Ви розумієте, якщо політика чотири роки не буде видно, то що йому робити на виборах? От і з'являються красиві фрази.
     — Над чим зараз працюєте, що вирішуєте як міський голова? Як уявляєте своє політичне майбутнє?
     — Моє політичне майбутнє є продовженням моєї політичної позиції, яка вже двадцять років і яка не змінилася. Я за суттю націоналіст, а за формою демократ. Хто б не ратував за сильні руки, сильні ноги, а Україні потрібні сильні голови. Необхідно радитися і приймати сильні, розумні, своєчасні рішення, а не пускати усе на самоплив, а потім регулювати батогом. Я був і буду за таку розумну політику.
     Вважаю, що «Батьківщина» є українською і демократичною партією й буде такою. Але потрібно спиратися на власні сили, а не треба чекати, що все вирішить лідер. Якщо з'явиться така партія, яка буде відповідати усім моїм поглядам і позиціям, про які я говорив вище, я піду в таку партію. А на посаді міського голови я хочу робити так, щоб у найближчі роки кошти з Державного бюджету виділялися в січні, а не в грудні. Буду розраховувати на власні сили, будемо далі використовувати дешеві запозичення, кошти, які ми отримуємо в рамках муніципальної позики — це практично, надзвичайно дешеві кредити без застави. Так живе увесь світ. Це дешеві, дармові гроші й ми ці кошти можемо вкласти з урахуванням наступної інфляції. Я розраховую піти з цієї посади років через шість і тоді побачите, яке місто я передам своєму наступникові.