Просто.Луцьк.UA

Нововолинськ більше не називатимуть «мертвим» містом, бо кризи 90-х воно не повторить. Принаймні такої думки дотримується мер міста шахтарів Віктор Сапожніков. Самі ж гірники навряд чи почуваються комфортно – на урядовому рівні вголос заговорили про приватизацію нововолинських шахт. У чому полягає оптимізм міського голови і якою є ситуація на підприємстві, заради якого місто й збудоване, – в інтерв’ю «Волинській правді».

– Вікторе Борисовичу, як Ви оцінюєте нинішню ситуацію, яка склалася навколо ДП «Волиньвугілля»?

– Ситуація у «Волиньвугіллі» мене як міського голову не задовільняє. Найперше через те, що це підприємство самостійно не забезпечує себе коштами. Розрив між видатковою частиною та прибутковою – приблизно 6 мільйонів. Це негативно впливає на сплату податків та заробітної плати. На сьогодні маємо заборгованість 4 мільйони за березень. Чим спричинена ця фінансова криза? Відбулося розбалансування. Підприємство виконує план вуглевидобутку. Але при тому, що відбулося підвищення зарплати, піднялися ціни на енергоносії та матеріали, дохідна частина не збільшилася. Вартість вугілля зросла ттільки недавно і то – всього лишень на 10%, а дотація у сторону збільшення не змінилася. Тобто, коштів не вистачає.

Який вихід з ситуації? Або різко підняти рівень вуглевидобутку, або – ціну на вугілля, або ж має збільшитися дотація. На жаль, ці питання досі не вирішені на рівні профільного міністерства. Саме ж підприємство може прийняте рішення про збільшення вуглевидобутку, але ж потрібно зважати на те, що техніка сьогодні надзвичайно дорога і вартує десятки мільйонів гривень. Тобто, держава все ж має дати їм «вудочку», щоб можна було ловити рибу.

– Нещодавно у пресі почала з’являтися інформація про ймовірність приватизації нововолинських шахт. Що скажете з цього приводу?

– Я читав про це не лише в Інтернеті. Недавно шахтарська газета «Сбойка» опублікувала інтерв’ю з першим заступником міністра Франсишком. Він наголошує, що «Лисечанськвугілля» і «Волиньвугілля» разом із недобудованою шахтою №10 виставляються на приватизацію. Це також той факт, який є сьогодні у шахтарських справах і мене не задовільняє. Наші шахти старі, і в більшості працюють на забалансових запасах. Я не думаю, що приватні власники змінюватимуть ситуацію з вуглевидобутком. Здебільшого вони дістануть із шахт метал, механізми, кабелі і реалізовуватимуть його. Не думаю, що приватний інвестор вкладатиме кошти в розвиток неперпективних шахт. Перша і п’ята, в такому випадку, однозначно закриватимуться. Трохи попрацює дев’ята та «Бужанка». Хоча «Бужанка» – нова шахта, а на дев’ятій вистачило б запасів вугілля на років 15. Мені не зрозуміла ситуація і з десятою шахтою. Об’єкт йде на завершення, його планували запустити в експлуатацію ще в цьому році… Тим паче, вкладено сотні мільйонів державних коштів. Більше того, мені не зрозуміло, чи будуть вирішуватися соціальні питання під час приватизації. На вугільних підприємствах працює 4,5 тисячі нововолинців.

– Газета «Народна справа» нещодавно опублікувала припущення про те, що на приватизацію нововолинських шахт претендує колишній голова Львівської ОДА Петро Олійник та бізнесмен із Угорщини. Чи відповідає дійсності ця інформація?

– Я – не журналіст, а міський голова. Тобто – офіційна особа. Я не можу оперувати чутками, а достовірних даних стосовно цієї інформації не маю.

– Яка доля десятої шахти? Скільки коштів потрібно для завершення цього довгобуду?

– Усе залежить від того, коли цю шахту будуть запускати, і від того, коли взагалі буде потрібне вугілля Україні. Якщо розтягнути будівництво цього об’єкта до 2009 року, то це може бути і 2 мільярди. За тими розкладами, які є на сьогодні, в цьому році вона однозначно не буде запущена. По мінімуму потрібно 500 мільйонів. Але моя цифра не може бути остаточною, бо на останній із нарад, яка відбувалась у Нововолинську, було доручення міністра донецькому інституту зробити перерахунок у сучасних цінах. У цьому році вже отримано 54 мільйони. Однозначно, цих коштів не вистачатиме. Затримки зарплати людям, які працюють сьогодні на об’єкті, немає, але спостерігається спад по виконанню робіт. Частина людей залишили роботу. Вважаю, що уповільнення темпів будівництва десятої шахти спричинене невизначеністю та відсутністю чіткої фінансової політики.

– Відомо, що нещодавно працівників шахти №1 попередили про закриття підприємства і перехід на роботу на недобудовану шахту №10. Що скажете з цього приводу?

– У двох протоколах (один вівся під час наради по будівництву шахти, а другий – під час прийому програми шахт, що експлуатуються) є суперечності. В першому сказано, що шахту №1 потрібно вивести зі складу об’єднання «Волиньвугілля» і дати їй можливість самостійно працювати. В другому йдеться про те, що шахту №1 готувати на закриття і до 1 січня всіх людей перевести на десяту, а це – 800 чоловік. Але ж, якщо не буде фінасування десятої шахти, то не варто людей туди переводити. Яку вони будуть отримувати зарплату? Який фронт роботи їм дадуть? Чи вони там будуть просто числитися? Але – це ж не вихід!

– Не секрет, що українські шахти, в тому числі і волинські, не є рентабельні. Думки багатьох експертів із посиланням на англійський досвід зводяться до того, що шахти дешевше закрити. Держава платить величезні дотації і, що найстрашніше, українські копальні забрали багато людських життів. На щастя, волинських шахт це не стосується, бо вони порівняно безпечніші.

– Ці всі розмови я вже чую років 15. Шахти і вугілля – збиткові в усьому світі. За винятком тих підприємств, де вугілля видобувають відкритим способом. У нас дійсно шахти менш травматичні, ніж на Сході. В наших шахтах немає метану. Тому наше вугілля видобувається не такою дорогою ціною. Хоча не можна не брати до уваги професійних захворювань шахтарів. І ще одне: якщо на українських дорогах щодня гине до 20 людей, то це не означає, що ми не повинні їздити автотранспортом.

Але якщо ми дбаємо за енергетичну самостійність, то ми маємо дбати про шахтарську працю і про вугілля. Ми маємо порахувати, скільки і якого вугілля потребує Україна. Має бути довгострокова програма, а не шарахання від одного уряду до іншого. То закриваємо шахти, то – не закриваємо, то будуємо десяту, то – не будуємо. В людей втрачається впевненість. Тепер стосовно ідеї закриття шахт. У середині 90-х років ми говорили про те, як це добре. Їздили в Англію і дізнавалися, як там закривали. Було написано масу програм і проектів закриття шахт. Було все передбачено: від будівництва житла для шахтарів до будівництва заводів і фабрик, щоб забезпечити людей роботою. Але на сьогодні жодного робочого місця не створено в рамках цих програм. Використали 25% коштів, які були спрямовані фактично на закриття шахт. Тому я не вважаю закриття шахт панацеєю від тих бід, які ми маємо.

У мене, до прикладу, вимальовується така схема: закривається перша шахта – люди переходять на десяту. Десята набирає потужностей (її робота розрахована на 40 років) – закривається п’ята. Тобто треба йти шляхом еволюції. Соціальні питання вирішені і, плюс до того, є вугілля. Десята видобуватиме втричі, ніж ті дві копальні, які я назвав. Дев’ята і «Бужанка» мають переспективу попрацювати років 15. А за той час, може, й щось у державі зміниться. Ми ж у Європу хочемо йти і будемо там. Думаю через 15 років у Нововолинську не буде катаклізмів через закриття шахт. Тим більше, що я не дивлюся тільки у сторону шахт. На території «Оснастки» буде розвиватися автозавод, на території бавовно-прядильної фабрики – потужне підприємство «Кроноспан». Буде будуватися меблевий завод. Фактично, в Нововолинську є перспектива. Але, щоб саме сьогодні не було соціальної напруги і сплеску безробіття, треба, щоб шахти своє відпрацювали. Це буде і по-людськи, і по-господарськи.

– Тобто, якщо припустити варіант, про який Ви вже говорили (маю на увазі приватизацію шахт, яка, з ваших слів, призведе до того, що шахти не розвиватимуться і, відповідно, люди залишаться без роботи), Нововолинську соціальної напруги самотужки не уникнути?

– Безперечно, що такої кризи, як у середині 90-х років, ми мати не будемо. Але, однозначно, ситуація погіршиться. Причому не лише в Нововолинську, а і в Іваничівськомму районі. Сьогодні шахти №5 та №9 і «Бужанка» сплачують туди податки.

– Ви згадували сьогодні про «Кроноспан». Чи врегульованою на сьогодні є ситуація навколо цього підприємства? Відомо, що мешканці міста протестували проти будівництва заводу, вважаючи, що виробництво на ньому буде шкідливим.

– Раніше, ніж приймати рішення про будівництво цього заводу в місті, я побував у місті Мєлєц у Польщі. Там колись був авіазавод, під який, власне, побудоване це 70-тисячне місто. Коли перестали складати «МІГи» і «АН-2», там була відкрита економічна зона. В результаті вони мають масу підприємств. 4 тисячі працює на авіазаводі, де вони складають свій літак. Поруч із цим підприємством є фабрика по випуску плити МДФ і ДСП. Туди їздив мій колега з Володимира Саганюк та колишній перший заступник голови ОДА Панчишин. Вони переконували розмістити такий завод у Володимирі. Після них поїхав я і переконав, що треба будувати в Нововолинську, бо це, на той час, була територія пріорітетного розвитку. Сьогодні 40% плити МДФ в Україну постачається з-за кордону…

Але я скажу про інше, в ракурсі вашого запитання. Отож, дирекція заводу в Мєлєці знаходиться в самому центрі підприємства. Я бачив культуру виробництва. Все автоматизовано. Я побачив, що за 200 метрів від заводу побудовані котеджі (ціле селище), в яких живуть і представники керівництва заводу. Там – їхні діти і дружини. Щоправда, потім мені дехто апелював: «Так це ж них. Там змусять дотримуватися всіх екологічних норм». А у нас що мало контролюючих структур, які мають змушувати робити? Й останнє. Чи краще, щоб стояла бавовно-прядильна фабрика, де числяться 100 чоловік і виходять на роботу 9 днів у місяць, де заборгована платня, податки і ніяких перспектив? Чому не побудувати сучасне підприємство? Аналогічні заводи є у Білорусі, в Росії, поблизу Риги.

– І вони всі побудовані поблизу житлових масивів?

– Я там не був. Але, повторюю, я був у Мєльці разом із депутатами міськради і журналістами. До речі, там поруч є фабрика, що випускає лікарські препарати, фабрика, де виробляють морозиво. Якби це було шкідливе виробництво, то чи дозволили б поруч виробляти ліки та продукти харчування. На відкритті підприємства була Маргарет Тетчер і тодішній Президент Кваснєвский. І на завершення: немає жодного виробництва, яке б не передбачало шкідливих умов. Так само вони є й на «Кроноспані». Клеї, смоли і т.д. Але я бачив те виробництво. Розпушується дерево і робиться, як вата, а потім пресується під тиском. Там, де використовуються смоли, все робиться під склом, а те, що випаровується, виходить через фільтри. Викиди автотранспорту хіба корисні? Але не смертельні. І це не значить, що треба підійти до труби автівки і туди засунути носа.

– Чи вдалося Вам переконати нововолинців, що це виробництво буде безпечне для здоров’я?

– Мені не треба було переконувати більшість нововолинців. Я перед ними дуже часто звітую і виступаю у місцевих ЗМІ. Я розповідав і про поїздку в Мєлєц. Потім дехто вирішив організувати мітинги і громадські слухання про те, що буде забруднення екології. На ці заходи ходило по 200 чоловік, а разом із зіваками – 300. Аргументації з боку організаторів було мало… Потім керівництво заводу зустрілося з мешканцями вулиці Луцької, що розташована найближче до завод, все розказало. Ми час від часу зустрічаємось з ними. Хотіли вони, щоб ми замінили їм водогін – ми замінили. Були питання по освітленню, по дорогах. Тепер є до кого звертатися. І поступлення в бюджет також є. Це – плюс для міста. Візьмемо ту бавовно-прядильну фабрику: 17 га землі, 2000 працівників – здебільшого жінок. Чи не шкідливо було працювати в прядильному цеху чи чесальному? Там була така пилюка…

– Чи можна вважати Нововолинськ сьогодні інвестиційно привабливим містом?

– За рівнем іноземних інвестицій ми перевищуємо середньообласний показник і маємо кращу ситуацію, ніж Ковель чи Володимир. Ми на другому місці після Луцька. Ну, тягатися Нововолинську з обласним центром неможливо, бо наше місто в чотири рази менше за кількістю населення і не має свого залізничного вузла. Але сьогодні Нововолинськ – це не мертве місто. Ми виробляємо промислової продукції більше, ніж Ковель і Володимир разом узяті. Причому цей показник забезпечений не за рахунок шахт. Вуглевидобуток у промисловому валі становить всього 14 чи 16%. Думаю, що в цьому році ми вийдемо на мільярд гривень ВВП.

– Звідки ваші інвестори?

– Якщо говорити про той же «Кроноспан», то там інвестиції з Кіпру і Австрії. Працюють і польські інвестиції.

– Якою є тарифна політика у Нововолинську?

– Сьогодні в Нововолинську одні з найменших тарифів в області. Навіть, коли ми підняли тарифи на воду і каналізацію, вони залишилися найнижчими. Але побудувати комунізм в окремо взятому місті ми не можемо. Ближче до осені ми будемо піднімати тариф на житло. Якщо в місті середня зарплата піднімається до 2000 гривень, то в комунальників – 700. Їм треба підняти платню. Дотації з міського бюджету я робити не можу, бо мені «спускають» бюджет із Києва, в якому 80% – це зарплата бюджетників та енергоносії. Отож, мусимо піднімати тарифи.

На жаль, я мушу бути популістом, як і всі політики. Хоча я вважаю себе більшим господарником, ніж політиком. Але старатимусь, щоб міські тарифи були не найбільшими в області. Але зовсім спинити ріст ми не в силі. З чого складається тариф? Якщо йдеться про воду, то 50% його вартості становить електроенергія, якщо про тепло, то 60% – газ. Додайте 20% ПДВ, а ще є інші податки. Це ж не ми формуємо. А відтак, в мене питання: хто формує тарифи? Міська влада? Ні! Ми говорили про це на зустрічі з Прем’єр-міністром. Тарифи мають бути вищі в ідеалі, в них має бути й інвестиційна складова.

– За рахунок чого Ви маєте найнижчі тарифи в області?

– Якщо говорити про воду, то там ми маємо економію за рахунок реконструкції та заміни двигунів на південному водозаборі. Вклали в цей проект гроші з місцевого і державного бюджетів. У наступному році те ж саме зробимо на північному водозаборі. Як мінімум, на 10-15% зекономимо на електроенергії. Свого часу багато зробили на котельнях.

– А чи вдається Вам якось впливати на рівень цін на продути, хоча б тих, що виробляються у вашому місті?

– На жаль, ні. Хто б там що не говорив, ми не маємо ніяких важелів на процес формування цін. Як я можу повпливати на молокозавод? Він сьогодні, до речі, у зв’язку з демпінгом конкурентів, буде змушений закриватися. Він цілу зиму не працює…

– А якщо детальніше?

– Нововолинський молокозавод працює за старими технологіями. Його продукція не містить домішок, які практикують додавати інші підприємства. Чому львів’яни весь час купували нововолинське масло і сметану? Бо якщо це масло вершкове, то це – масло вершкове. Воно не застигає на губах і, відповідно, намащується на хліб. Але воно повинне і коштувати дорожче. Завод – невеличкий. Основна сировинна – база в Іваничівському районі. Вони купували молоко по 1,6 гривні, а їхні конкуренти – по 2. Тепер виходить, що Нововолинському заводу треба платити більше, тоді й масло продавати дорожче. Але наші люди, не маючи певного достатку, купуватимуть те, що дешевше. Він буде змушений закритися, а потім конкурент купить і зробить приймальний пункт молока, як у Володимирі. Але коли конкурент шляхом демпінгування буде знищений, тоді й ціну на закупівельне молоко можна буде скидати… З Києва ж не приїдуть у Іваничівський район купувати молоко.

– Як Ви вважаєте, що потрібно зробити в державі, щоб повернути на полиці магазинів саме якісні продукти? До слова, хоч як би у нас критикували Білорусь, але, кажуть, там та ж ковбаса хоч і дорожча, проте – з м’яса…

– У мене дружина з Білорусі, а тому я там часто буваю. Я не скажу, що білоруси живуть краще за нас. Але якщо говорити, про якість нашого масла чи ковбаси, то тут варто, щоб були чіткі правила гри і закони, які виконуватимуться. Можна ж наплодити законів, а їх ігноруватимуть. В Білорусі нема демократії у нашому розумінні, але вони працюють лише по ГОСТу, в нас цього немає. У нас торгують простроченим товаром. Є маса контролюючих органів, але вони цим не займаються. Має бути система. Але, якщо ми хочемо мати систему поліцейську, то треба брати за основу білоруську модель, а якщо іншу, то давайте візьмемо європейську модель і її втілимо. Але там чітко все по закону. Ви уявляєте, що в нас когось посадили за несплату податків? А там не дивляться, що це відомий актор чи хтось інший: не заплатив – покарання. Якщо буде система, буде толк і в податках, і у виробництві.

А ще треба швидше бути в СОТ і відкрити кордони. Тоді все стане на свої місця. Ми маємо дбати про власного товароспоживача, а не, як вважає більшість, про власного товаровиробника. Там, де ми починаємо думати про товаровиробника і створювати йому якісь преференції і дотації, там – завжди корупція. Той товаровиробник думає не як втілити сучасні технології, а як отримати більше дотації. Це ж і питання цін на продукцію. Ми хочемо підняти село, але воно не підніметься з сапкою і гноївкою. Америку годує 7% населення. І вистачає ж! У Польщі одна сім’я здає в рік 1500 свиней. Ви скажете: вони на преміксах. Але ж поляки це споживають і живуть у середньому на 10 років довше, ніж ми.

– Чи впливають політичні конфлікти на верхах на вашу діяльність, як міського голови?

– Однозначно. Я вже не кажу про те, що капітал йде туди, де є стабільність. Колір політики нікого не цікавить. Подивіться, у Китаї комуністична партія досі при владі, але капітал йде туди сотнями мільярдів доларів, бо все можна прорахувати. У нас – шарахання від одного до другого. Я питаю підприємця зі Сходу: «Кому з політиків ти симпатизуєш?» Він каже, що йому все одно, аби була стабільність. Влада повинна бути. Але я кажу одне: там, де у влади менше влади, там – більше порядку. Я сьогодні в місті відповідаю за все: тарифи, зарплати, пенсії, медицина, освіта… Де таке є? Чому я повинен переконувати, що потрібно будувати шахту?

Завдання міської влади має полягати у створенні комфортних умов у місті. Свого часу я думав, що доб’юся статусу території пріорітетного розвитку – і все, там піде по накатаній. А на третій рік її закрили. Закон був прийнятий на 30 років. Це – стабільність? А хіба те, що Президент і Прем’єр одне одному показують то жовту, то червону карточку, сприяє довірі до України з боку міжнародної спільноти? Ми самі створюємо собі проблеми, а потім успішно з ними боремося.

– У Віктора Сапожнікова є політичні симпатії?

– Мої політичні симпатії були висловлені, коли у 2002 році мені дорікали на рівні ОДА та урядових структур, що я з букетами квітів зустрічав Ющенка і Тимошенко у Нововолинську. Мені сьогодні гірко, що у них немає єдності. Я – за те, щоб Україна була економічно незалежною, щоб вона була в НАТО, в СОТ, в Європі. Я не хотів би називати якісь блоки чи партії, але я – за національно-патріотичні сили.

Розмовляла Оксана ЛУКАШУК