Просто.Луцьк.UA

За бурхливим життям нашого власного політикуму та активністю Москви у всьому, що стосується «українського питання», ми можемо просто не помічати тих цікавих речей, котрі відбуваються у внутрішній політиці наших північно-східних сусідів.

Ось, наприклад, недавня ініціатива російської Думи щодо розірвання «Великого договору про дружбу» з Україною зовсім затьмарила парламентські слухання «Концепції державної політики в області духовно-морального виховання дітей в РФ і захисту їх моральності», що проходили тими днями у тій же таки Думі.

Тим часом низка проектів, представлених авторами «Концепції», справді заслуговує на увагу – хоча б тому, що вони, м’яко кажучи, нетривіальні.

Щоправда, є серед них і достатньо звичні, як-от встановлення вікових обмежень на доступ до певних книжок та фільмів: наприклад, лише з 16 років молодий росіянин матиме законне право знайомитись з творами, в котрих присутні матюки. Той факт, що до цього віку він завдяки спілкуванню зі старшими знатиме такі слова, яких навіть у художніх творах «для дорослих» просто немає, вочевидь, обходить увагу авторів «Концепції» боком.

Певно, керуючись тією ж самою логікою, вони пропонують заборонити виробництво і ввіз іграшок, що «пропагують злочинний спосіб життя», та ніяк не реагують на таке масове явище, як сльозливе оспівування романтики «зеківського» життя в «блатних піснях». Хоча, можливо, останнє пов’язане просто з тим, що законодавцям теж подобається ця музика.

Серед радикальних заходів особливо яскраво виділяється пропозиція заборонити в школах запозичені іноземні свята Хелоуін та День Закоханих. Чим завинив перед росіянами День св. Валентина і яким чином свято усіх закоханих може негативно вплинути на моральний та психічний розвиток російських підлітків, мені особисто зрозуміти так і не вдалося. Навіть якщо йдеться суто про намір «деамериканізувати» російську масову культуру, то до чого тут свято, встановлене Папою Римським ще в 494 році, залишається таємницею...

Абсолютно нетривіальною видається ідея цензурування sms-ок, які надсилають зі своїх мобільних школярі: за задумом, повідомлення, в яких присутній хоча б транслітерований мат, будуть блокуватися оператором. Незрозуміло, чому цю логіку також не доведено до кінця і не передбачено запрошення батьків автора нецензурного повідомлення на співбесіду у відповідні органи з метою проведення виховної роботи, а також створення списків «неблагонадійних» дітей та їх сімей. Хоча цілком може бути, що за наявності такої світлої та благородної мети, як боротьба з моральним падінням, російські законодавці ще дозріють до справді рішучих кроків. Даймо їм час.

Парламентські слухання «Концепції» ознаменувалися також офіційним входженням у лексику російських депутатів термінів «гот» і «емо». Автори доповіді рішуче засудили ці дві субкультури, прирівнявши їх до скінхедів і неофашистів, і особливо наголосили на тому, що через них молодь розвиває депресивне світосприйняття та суїцидальні нахили. Відповідно, передбачається низка заходів з метою викорінення цього культурного лиха – аж до заборони пірсингів і тату.

Щоправда, пропозицій виключити «Анну Кареніну» зі шкільної програми - як твір, що пропагує самогубство і адюльтер – і страчувати поетів, що пишуть сумні вірші (за прикладом китайського імператора Цянлуна), наскільки мені відомо, не пролунало. Нічого не чути і про боротьбу з «гопівською» субкультурою – мабуть, тому, що вона корінна, а не західного походження.

Ясна річ, занепокоєння російських депутатів моральним станом суспільства, яке посідає друге місце в світі за кількістю самогубств, перше – за кількістю абортів на душу населення, і в якому лише за офіційними даними близько 60 тисяч дітей-алкоголіків, є більш ніж зрозумілим. Не воно викликає подив, а той підхід, який демонструють російські законодавці, намагаючись вирішити ці проблеми.

Здавалося б, давно зрозуміло, що будь-яка дія викликає рівну їй по силі протидію і що виховання шляхом заборон та обмежень просто не може бути ефективним – особливо в тому, що стосується молодіжної культури. А штучна заборона будь-якого «плоду», у свою чергу, лише збільшує кількість тих, хто бажає його спробувати на смак. Тому-то й уся ця «Концепція» свідчить або про некваліфікованість її авторів, або про їхню нещирість.

У читача може виникнути цілком резонне запитання: а до чого тут ми і наша крайня українська хата? Відповідь на нього навіть не в банальних твердженнях про близькість Росії і України, а в тому, що підхід, продемонстрований у російській «Концепції» - справді симптоматичний. І нам бажано зараз звертати увагу на ті помилки, котрих припускаються інші, аби не повторювати їх згодом вже в нашій внутрішній політиці – тим більше, що йдеться не про суто національні, а про загальнолюдські проблеми, котрі в будь-який момент можуть постати й перед нами, українцями, а деякі – гостро стоять уже сьогодні.

І якщо ми вже говоримо про «європейський вибір» України, то доводити його буде потрібно і при вирішенні таких завдань, як робота над духовним і моральним розвитком нашого суспільства. Є надія, що нашим політикам вистачить уяви та гнучкості, аби обійтися без методу вилучень та обмежень.