Просто.Луцьк.UA

Так між собою жартують мешканці Заставного.

Яскраво-жовті поля ріпаку, котрий пахне медом і літнім сонцем, унікальні праліси та чисте, аж смачне повітря... Такими мальовничими краєвидами зустрічає гостей віддалений неселений пенкт Іваничівського р-ну Заставне. Чим більше дивишся на буяння природи очима мешканця шумного міста, де всі повсякчас кудись поспішають, тим менше віриться, що села, як твердять закоренілі песимісти, занепадають. Так, дійсно, далеко ще нам до європейської моделі. Але ж саме таке, обмотане садками й заквітчане дикими, польовими квітами та духмяним зелом, воно залишає слід у душах іноземців...

Мешканці Заставного свято вірять, що місцина їхня унікальна, бо свого часу саме на тут було знайдено бивень мамонта. Насправді ж такого співочого люду годі й шукати! В селі немає жодної хати, де б не завели народної... От куди варто привезти популярне шоу „Караоке на майдані”. Між іншим, і за майдан у Заставному червоніти не доведеться.

Як же живеться волинякам на межі зі Львів¬ською областю? Врешті, всі селяни переймаються однаковими клопотами: посіяти, виростити, зібрати... Бо, як не крути, а таки земля годує народ. Не пустують поля і в Заставному, колосяться на іваничівських чорноземах хліба.

– ґрунти наші зайняті, – розповідає сільський голова Галина Гресь. – За Радянського Союзу люди трудилися в колгоспі, відповідно, й розвивалося господарство. Згодом розруху відчули і ми... Зараз працю на полі та фермі поступово почали відновлювати, ті, хто там роблять, уже отримують зарплату. Не мільйони, звісно, але ж у селі й так робочих місць не багато.

Такі зміни в сфері господарювання на землі в Заставному прийшли разом із приватним підприємцем. Утім, люди ще й досі пам’ятають, як роками не отримували грошей в колгоспі. Сьогодні „на власника” працює 46 чоловік. Цілком можливо, що найближчим часом кількість зайнятого населення побільшає, адже планує підприємець облаштувати пилораму та відкрити цех, де виготовлятимуть меблі. Сподівається на це і сільський голова, адже їй як уродженці Заставного болять проблеми малої батьківщини. Найбільше турбує пані Галину закинутий довгобуд у самому центрі села. Свого часу двоповерхову споруду зводили під дитячий садочок, але довести справу до кінця не вдалося. Нині й малюків стільки не набереться.

– Це дійсно болюча тема, – щиро каже жінка. – З 2005 року цей довгобуд перебуває на балансі ради. Куди ми лише не зверталися. Тим більше, що дошкільного закладу у нас немає. Необхідні кошти, звісно, не надходять.

Ще не так давно планувалося закінчити усі роботи і розмістити там реабілітаційний центр. Тепер же голова має інші наміри, теж далекоглядні: віддати частину приміщення підприємцеві під магазин, а ще в кількох кімнатах розмістити поштове відділення, ФАП та сільську раду. А установу для найменшеньких мешканців Заставного облаштували б у старих приміщеннях амбулаторії та місцевої адміністрації. Втім, загадувати наперед пані Галина не береться, як каже народна мудрість: поживемо, побачимо.

І мешканцям подобається така ідея, адже в селі всього одна крамничка. А на її власника люди особливо нарікають. Говорять, що невчасно завозить продукти та речі першої необхідності. Буває, взагалі магазинні полиці пустують. А до сусідніх Заболотців не близько: 9 кілометрів навпростець, 12 – трасою. Правда, скаржаться заставчани, що нема асфальту й у дощову днину дістатися до населеного пункту, що розташувався на самому березі річки Буг, непросто. Втім, окремі дороги в обласному центрі перебувають у значно гіршому стані, ніж та, що веде до Заставного.

Але від Іваничів до села можна добратися без проблем. Щодня курсує рейсовий автобус. Мешканці Заставного із неприхованою гордістю розповідають, що їхній шофер, так вони охрестили приватного підприємця, котрий отримав право на пасажирські перевезення саме цим маршрутом, ніколи не сходить із рейсу. А коли є потреба, то навіть частіше курсує.

– Буває таке, що автобус зламався... – розповідає про транспортні проблеми голова сільської ради пані Галина. – Але й тоді наші люди не залишаються відрізаними від світу. Приїздить інший. А нам хіба є різниця? Аби було чим до Іванич дістатися.

А такими послугами є кому користуватися. Якщо заклопотані сільськогосподарськими проблемами селяни не щодня навідуються до райцентру, то старшокласники вмощуються на сидіння „Пазика” п’ять днів на тиждень. Справа в тому, що в Заставному функціонує школа І-ІІ ступенів, тож доводиться учням 9-11 класів здобувати освіту в Заболотцях.

Навчальний заклад у Заставному приймає дітвору вже 17 років поспіль. Ще десяток років тому в коридорах на перервах бігало близько двох сотень учнів. Нині лише вісім десятків маленьких мешканців села ходять до школи. Однак, ще не було такого року, аби серед випускників-дев’ятикласників не було відмінників. – Діти дуже здібні, – з усмішкою на устах розповідає завуч Наталія Тимчук. – Цьогоріч трійко старшокласників завершили освіту з відзнакою. Тож, нам не доводиться червоніти за своїх учнів. Можливо, це тому, що педагогічний колектив у нашій школі досить молодий та ініціативний. Більшість вчителів – місцеві...

Певно, саме завдяки самовідданій праці наставників та невичерпному ентузіазму їхні вихованці не лише сумлінні у навчанні, а й справжні артисти. Втім, і про любов до пісні заставчан не варто забувати. Звідкіля така „аномалія” взялася? Цього ніхто не розповість. Не пригадують навіть старожили. Правда, самі вони, особливо старші жіночки, їздять із концертами в район та в область. Тож знають місцевий хор „Ланка” далеко за межами Заставного. Малеча ж поки співає лише у школі, на святах для вчителів та батьків.

Мають і велику сцену. Зала у Будинку культури нагадує театр імені Марії Заньковецької у Львові. Правда, у зменшеному вигляді. От лише від¬сутність опалення взимку далася взнаки, й нині на стінах, які фарбували рік тому, поряд із ліпленими орнаментами пробивається грибок. Утім, керівництво району обіцяє допомогти. Вже ведуться зовнішні роботи. Соціальні працівники, скеровані місцевим центром зайнятості, фарбують вікна та облаштовують прилеглу територію. – Нам дуже допомагає центр зайнятості, – зауважує Галина Гресь. – Саме завдяки цьому вдається організувати роботу на всі сто відсотків. Сімох безробітних залучаємо до громадських робіт. Вони впорядковують вулиці та соціальні установи. І хоч платять небагато, але все-таки щомісяця у хаті є п’ятсот гривень. А для села – це гроші.

Планує сільський голова облаштувати міні-котельню, яка й опалюватиме Будинок культури. Особливо імпонує така ідея Любові Царик, заставненському бібліотекареві, адже храм книги розташований у тому ж самому приміщенні. Нині утримують необхідну температуру за допомогою спеціальних обігрівачів. Але взимку, коли навантаження на електромережі зростає, техніка не завжди витримує.

– Саме в холодну пору року кількість читачів збільшується, – розповідає пані Люба. – Воно й зрозуміло, адже восени та влітку в селі немає вільної хвилини. Але заставчани люблять книгу: молодь – детективи та сентиментальні романи, старше покоління – історичні, пресу...

„Волинську газету” також шанує місцевий люд. Такий висновок дозволю собі зробити тому, що лежить підшивка з нашим виданням на видному місці. А якщо кутики сторінок загнуті й витерті, значить їх читають...

– У цьому році сільська рада виділила на поповнення фонду триста гривень, – із неприхованим ентузіазмом розповідає бібліотекарка, виймаючи стосик яскравої дитячої літератури. – Тож я поїхала в Іваничі й купила малюкам книжок. Вони ж найчастіше навідуються до нашого закладу.

Більше роботи взимку й у місцевого медика – завідувачки ФАПом Валентини Саюк. Скаржиться жінка, що не завжди вдається справлятися, адже й додому до хворих доводиться ходити, і на місці приймати. Сподівається, що незабаром матиме молоду колегу.

– Особливо гостро відчуваємо портебу в стоматологічних послугах, – ділиться наболілим Валентина Андріївна. – З цим стикається кожна медична установа на селі. Якщо лікарі з виїзної поліклініки час від часу приїздять, то дантисти – ні.

Доводиться медику іноді викликати й швидку допомогу. Найчастіше – для майбутніх мам, яких у Заставному з кожним роком більшає. Поступово зростає кількість молодих сімей, які бажають народжувати діток і жити саме тут, на березі Бугу. В селі не знайдеш практично жодної хати-пустки, натомість ошатних осель чимало.

Втім, є у заставчан справжня мрія – організувати зелений туризм. Кажуть, що місцеве повітря цілюще. Певно, що так. Адже для кожного місце, де народився і виріс, – найкраще. А природа на околицях Заставного дійсно чарівна, як і люди та їхні пісні.