КОЖНІЙ КОРОВІ ГОТУЮТЬ ОСОБИСТОГО ВЕТЕРИНАРА!
Двадцять сім років поспіль пропрацював викладачем Рожищенського зооветеринарного технікуму (сьогодні вже коледжу, – авт.) Роман Теодозійович Назаркевич. Увесь цей час студентів він навчав тонкощам і премудростям спеціальних дисциплін, серед яких – внутрішні незаразні хвороби сільськогосподарських тварин. Роман Теодозійович дещо раніше викладав фармакологію, хірургію та обіймав посаду заступника директора згаданого навчального закладу.
І все начебто складалося добре. Студенти Романа Теодозійовича любили, а колеги-педагоги поважали. Як пояснюють нині, поважали і поважають за принциповість, чесність і справедливість.

Приблизно такими ж словами кілька місяців тому характеризувала педагога і адміністрація навчальної установи. Принаймні вона написала про це в атестаційному листку, виданому Назаркевичу ще на початку квітня. В документі атестаційна комісія наголосила і на своєму бажанні поклопотати перед Мінагрополітики України, де попросила підтвердити кваліфікацію „спеціаліст вищої категорії", присвоєну Назаркевичу ще два роки тому.
Проте Роман Теодозійович претендував не тільки на це підтвердження, а подавав звернення, в якому просив розглянути його кандидатуру щодо присвоєння звання викладача-методиста.
Цілком логічно, що за двадцять сім років педагогічної роботи Роман Теодозійович розробив власну методику і навіть підготував новий посібник для самостійної роботи, яким і до сьогодні користуються його студенти. Однак...
Цей посібник начебто не сподобався спеціалістам навчально-методичного центру Міністерства аграрної політики України. Не сподобався, а тому, як пояснила завідувачка методичним кабінетом Рожищенського коледжу Львівського Національного університету ветеринарної медицини та біотехнології імені С. З. Гжицького, спеціалісти не рекомендували піднімати питання про його апробацію. Але у двох рецензіях, які були написані науковцями із високими науковими званнями, після вивчення роботи Назаркевича значилися тільки несуттєві зауваження. Частково ті зауваження Роман Теодозійович згодом врахував і навіть вніс відповідні правки до свого дітища.
– Я, звісно, усунув би усі недоліки, однак зрозумів, що, незважаючи на це, моєму посібнику закрита дорога до подальшої апробації, – гірко зітхає Роман Теодозійович.
Махнувши рукою, Назаркевич роздрукував свій посібник невеличким тиражем, а потім встряв у тривалі перипетії із керівництвом коледжу.
– Мені до сих пір не зрозуміло, чому атестаційна комісія коледжу, котра повинна була порушити клопотання перед своїми колегами із Мінагрополітики України, просто обійшла це питання, – дивується Назаркевич. – І самостійно відмовила мені у присвоєнні звання викладач-методист?
Йому відмовила, а іншим погодила. Та ж сама атестаційна комісія коледжу, наприклад, вирішила, що вкрай необхідно порушити клопотання про присвоєння звання викладача-методиста педагогу з гуманітарних дисциплін. І це тоді, коли у навчальному закладі згаданий предмет читається лише у кількох студентських групах, в яких навчаються діти після закінчення дев'яти класів загальноосвітньої школи?! Виходить, що викладач із Рожищенського коледжу винайшла свою, особливу методику в гуманітарній сфері?
Наразі достеменно не відомо, чи згадана методична розробка пройшла ту ж апробацію в інших подібних навчальних закладах. Адже, як написано у листі-роз'ясненні навчально-методичного центру Міністерства аграрної політики, така апробація – необхідна умова для присвоєння звання „викладач-методист". Зокрема „обов'язковою умовою для присвоєння або підтвердження педагогічного звання „викладач-методист" є наявність власних методичних розробок, які пройшли апробацію та були схвалені науково-методичними установами відповідного рівня".
Не відомо і те, чи пройшла апробацію методична розробка іншого кандидата на згадане звання? Тим часом атестаційна комісія Рожищенського коледжу порушила клопотання перед атестаційною комісією Мінагрополітики України щодо присвоєння і йому звання „викладач-методист".
Вочевидь звання дасть можливість згаданим педагогам отримувати суттєві надбавки до заробітної плати. Як і дещо менші, але теж надбавки отримуватимуть й інші їхні колеги, котрим підтвердять кваліфікацію „викладач вищої категорії" або „старший викладач". Хоча у Рожищенському коледжі на такі категорії і звання є певний ліміт – у навчальному закладі (першого – другого рівнів акредитації) вищі категорії та звання може мати лише третина педагогів. В іншому випадку Рожищенському коледжу потрібно буде міняти акредитацію. На вищий рівень. І перехрестити коледж, наприклад, в академію.
Непізно зробити це сьогодні, адже у згаданому навчальному закладі працюють спеціалісти такого високого гатунку, що їм не варто соромитися таких здобутків?
Вони, щоправда, не дуже і соромляться, бо отримують за свої заслуги відповідні гроші. З державної кишені. Адже нашій державі просто необхідні педагоги, котрі готують спеціалістів такого дефіцитного профілю?!
А директор коледжу Віктор Свистак, почувши, з яким питанням ми приїхали, раптом заявив, що у їхньому навчальному закладі і так суцільні недобори. Мовляв щороку їздять вони селами області і впрошують дітей вступати у Рожищенський коледж.
– Але для чого? – дивуюся.
Впрошують, хоча сьогодні в області немає колгоспів. А приватні чи колективні сільськогосподарські підприємства часто-густо дихають на ладан. Вони ж не потребують такої армії ветеринарів чи інших спеціалістів?!
Тож головне у цьому навчанні не те, де студенти влаштуються згодом, а сам процес? Навчальний процес, заради якого наша держава, в особі аграрного міністерства, вкладає у нього чималі кошти. Оскільки, окрім всього, платить і численні спеціальні надбавки тамтешнім педагогам. У переважній більшості тим, котрі не викладають спеціальних дисциплін...
Роман Теодозійович, наприклад, читає у коледжі спеціальний предмет – внутрішні незаразні хвороби тварин. І за усі роки своєї роботи на викладацькій ниві здобув неабиякий досвід. Натомість заступник директора із навчальної роботи Леся Недопад раптом заявила, що вона відмовила Назаркевичу у клопотанні, бо виставила претензії до його моральної поведінки.
– За моральну поведінку, – повторила Леся Кіндратівна і гордо додала: – Буде скаржитися – взагалі звільнимо.
– Нехай звільняють, – відповів Роман Теодозійович. – Хоча й для цього необхідно якісь суттєві підстави...
Підстави знайти, може, не так і важко. Оскільки знайшли їх для того, аби відмовити Назаркевичу у присвоєнні звання викладача-методиста?
– Я знаю, що зі мною дирекції коледжу зовсім не просто, бо завжди намагаюсь чинити чесно і по совісті, – каже Роман Теодозійович. – Написав у своїй скарзі у прокуратуру про те, що Леся Кіндратівна ніяк не могла оцінити рівень моєї роботи, бо вона сама не виконувала необхідних умов і не відвідувала (як це необхідно) моїх уроків. Обмежувалася тільки плітками і робила висновки...
П'ятнадцять викладачів Рожищенського коледжу, аби захистити свої права не тільки в цьому конфлікті, змушені були створити власну профспілку. Хоча нині їхня організація навряд чи зможе відстояти права Назаркевича, бо представника альтернативної профспілки навіть не запросили на засідання атестаційної комісії коледжу.
У свою чергу саме комісія проголосувала проти порушення клопотання перед міністерством щодо Назаркевича. І зробила так, хоча потім і хотіла перекласти усе із хворої голови на здорову. Мовляв про це їх „попросили" у навчально-методичному центрі міністерства...
Але для чого встановлювали існуючий порядок, під час якого методичні розробки спершу направляються на апробацію в інші навчальні заклади, а тоді лише надсилаються у міністерство? Для галочки? Виходить, що дирекція коледжу, якщо захоче, не може самотужки благословити будь-якої методичної розробки? Принаймні без благословення Мінагрополітики України. Та й у міністерстві просунуть, коли схочуть, все що схочуть, навіть дуже безглузде і безтолкове?
Головне – своєчасно підтягнуть місцеву атестаційну комісію, яка на замовлення проголосує „за" або „проти"...