Просто.Луцьк.UA

міліціонери доводять, що в аварії винні коні, які на чималій швидкості врізалися в мікроавтобус...

Наприкінці минулорічного травня поблизу села Погіньки, що у Ковельському районі на Волині, трапилася жахлива дорожньо-транспортна пригода, під час якої загинуло троє людей. Серед тих, хто отримав смертельні травми, був і лучанин Андрій Шабала, який того фатального вечора зі своїми колегами повертався зі службового відрядження.

СЛІДСТВО ВЕДУТЬ ЗНАВЦІ...

На ковельську автостанцію Андрій приїхав, коли до наступного рейсу залишалася більш як година, чоловік вирішив добиратися додому попутним мікроавтобусом. Водій транспортного засобу запропонував свої послуги і пообіцяв швидко доставити пасажирів у Луцьк.

...І через кілька хвилин він на всіх парах помчав до обласного центру. Але так і не домчав. Дорогою врізався у підводу. Коли обганяв попутку, напевно, дуже різко вивернув праворуч, тому і вилетів на узбіччя, де зачепив підводу і коня, який був запряжений у віз ближче до автодороги.

Принаймні так про цю дорожньо-транспортну пригоду розповідали очевидці. Проте згодом, коли на місце події виїхав начальник слідчого відділення управління внутрішніх справ Волинської області Володимир Рущак, версія набула іншого змісту. Зокрема за схемою, складеною Володимиром Михайловичем, вже не мікроавтобус наїхав на підводу, а навпаки – коні врізалися в нього. Врізалися, оскільки рухалися, за розрахунками слідчого, із реактивною швидкістю. Чому саме із реактивною? А тому, що під час зіткнення один кінь на чималій швидкості влетів у салон, з переляку скакав далі і бив копитами пасажирів.

– Кінь влетів, розбивши своїм тілом лобове скло, і опинився в іншому кінці салону, – в один голос заявляли пасажири, яким вдалося вижити у тій дорожньо-транспортній пригоді.

Пасажири заявляли, але начальника слідчого відділення Рущака так і не переконали. Володимир Михайлович, як крупний спеціаліст у цій галузі, відразу визначився із власним баченням і на місці аварії склав дуже оригінальну схему. За тією схемою, підвода вилетіла на проїжджу частину, де "підібрала під себе" злощасний мікроавтобус...

СІЛЬСЬКИЙ "КАСКАДЕР"

А  керував тією „реактивною" підводою „каскадер" із села Солотвин Ковельського району, Ліаз Алі-Огли Пашаєв, який того фатального вечора повертався із сусіднього населеного пункту додому. За кілька хвилин до дорожньо-транспортної пригоди він саме перетнув автомобільну трасу і переїхав на протилежне узбіччя, де через метрів сорок збирався повернути на сільську дорогу.

– Перед мікроавтобусом, яким ми їхали, рухався ще один бус, – згадує події один із уцілілих пасажирів, Олександр Міхеєв. – Наш водій Ашот Сагателян збільшив швидкість і пішов на обгін.

Об'їхавши попутний автомобіль, вочевидь, Сагателян різко вивернув праворуч, тому і зачепив коня, який біг узбіччям і знаходився ближче до дороги. Він підібрав тварину на чималій швидкості, тому кінь розбив переднє скло і влетів у салон мікроавтобуса.

– До речі кінь вдарився у переднє скло грудьми, а не боком, про це свідчили рани на його тулубі, – обурюється, читаючи постанову слідчого, Віталій Михайлович Шабала і додає: – А "Фольксваген Т", яким керував Сагателян, виїхав просто на нього.

Переляканий кінь розтрощив копитами переднє скло і, пролітаючи за інерцією вздовж салону, своїм тілом і копитами убивав пасажирів. Серед тих, хто потрапив під ті удари, були Андрій Шабала, Віктор Савула та Василь Котяш. Двох інших – Олександрів Сороку та Міхеєва – „реактивна" тварина серйозно травмувала.

– Того бідолашного коня потім витягнули із салону і поклали на узбіччі, а другого, який відірвався від підводи і став на диби перед бусом, ледве спіймали у полі, – розповідали згодом очевидці трагедії Віталію Михайловичу.

Виявляється, другий кінь не ризикнув атакувати бус і різко рвонув у поле. Атакувала автомобіль лише одна тварина, тому і не уникла зіткнення... Погодьтеся, викликає сміх, щоправда крізь гіркі сльози, такий висновок слідчого?

Натомість слідчий проігнорував пояснення очевидців з мікроавтобуса, які розповідали: Сагетелян різко вивернув праворуч і вискочив на узбіччя, здійнявши хмару пилу. На узбіччі він підхопив коня і знову вивернув – тепер вже ліворуч. Ашот посвідчив особисто, що при цьому він швидкості не зменшував і не гальмував.

Натомість на схемі, яку намалював міліціонер Рущак, раптом з'явилися сліди його гальмування. Щоправда, як написав Володимир Михайлович, ймовірного.

І хоча на злощасному відрізку дороги не було дорожніх знаків про обмеження швидкості руху, однак, за висновками експертів, водій Сагателян просто зобов'язаний був рухатися помалу, оскільки на колесах його транспортного засобу встановлені протектори із різними малюнками шин. Адже у таких випадках саме, за правилами дорожнього руху, треба пересуватися із обмеженою швидкістю.

А у пункті 31.4.5. г правил дорожнього руху сказано, що забороняється експлуатація транспортного засобу, якщо: "на одну вісь транспортного засобу встановлено діагональні шини разом із радіальними, шипові і нешипові, морозостійкі і неморозостійкі, шини різних розмірів чи конструкцій, а також шини різних моделей з різними малюнками протекторів для легкових автомобілів, різними типами малюнків протекторів – для вантажних автомобілів".

ДЛЯ КОЖНОГО СВОЇ ПРАВИЛА?!

Але Сагателян на такі обмеження не реагував. Більше того, своїм мікроавтобусом, який зареєстрований аж у Черкаській області, того вечора він приїхав у Ковель зумисне. Приїхав, аби взяти пасажирів та заробити грошей. І пасажирів він таки назбирав, з якими і помчав на всіх парах нічною дорогою, котрої міг добре і не бачити. За словами потерпілих, у них виникла підозра, що Сагателян – дальтонік, а тому міг не відрізнити коней та підводи на темному фоні ґрунтової дороги. Однозначно, щоправда, підтвердити чи спростувати цей факт поки що не вдалося, оскільки слідчий Рущак вперто не підписує відповідної постанови про проведення такої експертизи. Не дає і не пояснює чому і для кого...

Володимир Михайлович і так упевнений, що це не Сагателян виїхав підводі назустріч, а навпаки – коні, які рухалися із чималою швидкістю, влупилися в його мікроавтобус, який, до речі, ледве плентався по дорозі!.. Почувши таку версію, щонайменше можна лише засміятися. Можна засміятися, хоча насправді так «смішно», що аж дуже сумно...

– Кримінальну справу пан Рущак з благословення заступника ковельського міжрайонного прокурора Миколи Дарчика таки порушив. Щоправда щодо власника коней Пашаєва. Однак з таким обвинуваченням не погодився Ковельський міськрайонний суд, який нещодавно відправив матеріали на додаткове розслідування, – каже Віктор Михайлович і додає: – Ковельська прокуратура спробувала оскаржити це рішення до Апеляційного суду Волинської області, але її претензію залишили без задоволення.

Скаргу залишили без задоволення, проте Володимир Рущак і далі стоятиме на своєму, бо, як вважає, в усьому детально розібрався і визначив правильно винуватця трагедії. Тим більше, що і сам винуватець трагедії, Пашаєв, під час проведення слідства слухняно підписував усі необхідні папери. Підписував, хоча й не перечитував нічого. Чому? Бо, як з'ясувалося, Ліаз Алі-Огли хоча й проживав у Солотвині останні двадцять років, але так і не навчився читати українською. Тож ставив свої автографи у тих паперах, слухаючи читання і роз'яснення слідчого Рущака. Слідчого він послухав, схоже, на свою голову.

ВЛАСНИКА ПІДВОДИ РОБЛЯТЬ СТРІЛОЧНИКОМ

Хоча, за деякою інформацією, стало відомо, що стрілки перевели на Пашаєва зумисне, аби згодом, згідно із законом, зняти ті звинувачення з нього. З Пашаєва зняти, а на Сагателяна так і не перевести...

Можливо це так, але наразі про конкретного винуватця говорити ще дуже рано.

На жаль і родині Шабалів доведеться таких результатів чекати не вперше. Не судилося Віталію Михайловичу та його дружині Варварі доживати віку зі своїми синами. Понад тридцять років тому помер їхній найстаршенький. Помер від тяжкої хвороби, щойно виповнилося йому десять місяців. А згодом, сімнадцятирічним, загинув і середульший – Віталій, котрий потрапив під колеса автівки неподалік села Чаруків Луцького району.

– Віталія та його молоду супутницю тоді збив п'яний підполковник міліції, якого згодом засудили і звільнили з роботи, – зітхає Віталій Михайлович. – Тоді ми сина похоронили. І залишилися втрьох... Ми з Вірою і Андрієм... І сподівалися, що доживатимемо віку з наймолодшим – Андрієм...

Не судилося... Довелося лиш знову шукати правду про смерть третього сина. Довелося доживати і на старості літ доглядати три синівські могили...