Просто.Луцьк.UA

Хлопчика поспішно поховали

П'ятирічний Ілля бавився біля собачих вольєрів, коли його мати Ольга Ясинська оглядала чергового чотирилапого пацієнта, якого привів до неї на прийом знайомий. Хвилин через десять-п'ятнадцять вона закінчила огляд і вийшла на вулицю, де й побачила моторошну картину. Жінка, мов обпечена, кинулася до дитини. Однак було вже надто пізно. Собака схопив малюка за спину і притиснув його лапами до землі...

Ольга швидко кинулася до сина, відігнала пса і підхопила на руки непритомну дитину. За мить вони разом із господарем чотириногого пацієнта вже повезли Іллюшу до лікарні. Проте не довезли. Хлопчик помер... За констата­цією медиків, від больового шоку. На місці...

Ольга Анатоліївна народилася і виросла у Нововолинську. Спершу, коли вона вийшла заміж, у молодій родині наче все складалося добре. Не було лиш власних дітей. Тому молода жінка, зрозумівши, що ніколи не зможе стати матір'ю, вирішила всиновити немовля. Такого бажання дружини не розділив її чоловік. І, врешті-решт, покинув сім'ю, залишивши Ольгу із маленьким сином.

Однак покинута дружина довго не горювала і дуже швидко переїхала мешкати у триповерховий будинок, який придбала у селі Низкиничі, що неподалік Нововолинська. З тих пір Ольга жила там разом із маленьким Іллею. Офіційно ніде не працювала. Займалася, як розповідають сусіди, надомною ветеринарною практикою. До неї, кажуть, майже щодня приводили і приносили господарі своїх чотирилапих улюбленців.

– У напівпідвальному приміщенні її дому облаштована ветеринарна клініка, де господиня й надавала своїм хвостатим пацієнтам допомогу, – каже жінка, яку ми зустріли біля будинку Ясинської.

Особливу любов до братів наших менших Ольга відчувала завжди. І найбільше її притягували величенькі за розмірами собаки, яких час від часу приводили до неї на прийом. Зверталися із цими псами люди, бо хотіли позбутися надокучливого сусідства і, наприклад, усипити. Жінка ставилася до новоприбулих чотириногих квартирантів з особливим співчуттям і кожному з таких потенційних смертників облаштовувала окремі домівки. Так і звела з десяток просторих вольєрів, у яких (у будках на прив'язі!) жили собаки. Вольєри Ольга розташувала один біля одного по всьому подвір'ю, яке обнесла високим парканом.

За тим парканом щодня гуляв і її маленький Ілля. Хлопчик катався на двоколісному велосипеді та грався іграшками. Щоправда, собачими.

– Раніше, доки не було височенного паркану, ми часто бачили малюка, – каже сусідка з будинку, що розташований поруч. – Проте після того, коли Ольга відгородилася від людей, дитини ми більше ніколи не зустрічали.

Так і жила вона із маленьким Іллею у замкнутому просторі. Хоча, як оповідають тамтешні мешканці, сама господиня дому – доволі компанійська і дружелюбна людина. Ніколи Ольга Анатоліївна не відмовляла й у допомозі. З особливою чуйністю ставилася, коли траплялися нещастя із тваринами. А маленького Іллю сорокарічна жінка, мовляв, любила як рідного сина.

У триповерховому будинку, у якому, за свідченнями очевидців, тільки пташиного молока не вистачало, малюк почувався дуже добре. Саме тому ніхто і не цікавився детальніше його щоденним життям-буттям.

Після усиновлення хлопчик так і залишався зареєстрованим у будинку на вулиці Гулака-Артемовського в обласному центрі, тоді як його мати Ольга була мешканкою Нововолинська.

І через те, що дитина рахувалася мешканцем Луцька, служба у справах сім'ї Іваничівської районної ради ніколи не навідувалася у цю родину. Водночас не переймалася буттям малюка і відповідна служба обласного центру, оскільки хлопчик проживав біля Нововолинська. Тим паче, що, згідно із законом, мати, яка проживає із усиновленою дитиною більш як три роки, автоматично стає повноправною ненькою. Повноправною у розумінні того, що вона ніколи і ні перед ким не звітується про місцезнаходження та виховання тепер уже власної дитини.

До виховання та утримання малого Іллі начебто ніколи й не виникало претензій. Дитина жила у домі, біля якого і влітку, і взимку гуляла на подвір'ї. Єдине, чого не могли збагнути сусідські діти, – хлопчика ніколи не випускали гуляти на вулицю. Не випускали, бо тримали наче у вольєрі...

Коли ж Ольга привезла мертвого, покусаного сина у лікарню, то розповіла свою версію його загибелі, свідками якої стали тільки її пси. Зрозуміло, що повірили у цю версію і правоохоронці, тому вони навіть ні на мить не сумнівалися ні в чому. Хоча, як твердять спеціалісти, собаки дуже рідко нападають на дітей. Якщо врахувати, що Іллюша зростав з тією собакою, то таке не могло трапитися і поготів. Дитина із псом бачилися щодня, і ніколи між ними не виникали непорозуміння. Собаки, як правило, сприймають людських дітей як членів своєї зграї, з якими вони можуть гратися. Інколи дуже агресивно. Однак не настільки, аби загризти...

За словами  Ольги, того дня вона зустріла чергового клієнта і пішла з ним у напівпідвальне приміщення, де пробула лише 10 – 15 хвилин. Принаймні, як твердить, вона була відсутня не більше. За цей час Ілля, котрий грався на подвір'ї, відімкнув защіпку на хвіртці і зайшов у вольєр. Там на нього і накинувся пес, який бавився з хлопчиком щоднини.

Іллюша, за висновками експертів, помер від больового шоку. І помер так швидко, що не встигли його врятувати, хоча відразу повезли у лікарню автомобілем, яким приїхав того дня зі своїм псом клієнт матері. Ніяких підозрілих звуків і шуму у ті хвилини ніхто начебто і не чув. Виходить, що пес зреагував агресивно, але дуже тихо?!

– У порушенні кримінальної справи за цим фактом відмовлено, – заявив начальник кримінальної міліції у справах дітей Микола Негодюк. – Бо собаки утримувалися у вольєрах, з дотриманням усіх норм закону.

Але до чого тут утримання і норми закону? Хіба ніхто не має права засумніватися у материнських почуттях не зовсім рідної Іллюші жінки? Не засумніватися і тому зайвий раз не перевіряти подібних фактів...

До того ж Ольга поводилася, як розповідали очевидці, м'яко кажучи, доволі дивно. Сліз на її очах майже не було. Та й у лікарню привезли вже мертвого сина, якого наступного дня поспіхом похоронили.

Повезли хлопчика просто з моргу у невеличкій домовині, до такої ж невеличкої могили, де зібралися разом із представниками сільської влади аж одинадцятеро людей. Зрозуміло, що у такі хвилини його мати Ольга не хотіла з цього приводу спілкуватися із пресою.

Тому і залишаються донині без відповіді згадані запитання. Зокрема, як розповідали представники районної державної адміністрації, ця жінка нещодавно знялася із реєстрації за тією адресою. За іншою інформацією, вона зробила так, бо готувала свій дім до продажу. Після чого начебто збиралася виїжджати на постійне місце проживання у Францію.

У Нововолинську у неї не залишилося нікого з родини, тому цілком вірогідно, що Ольга могла б залишити назавжди рідну країну. Могла вона вивезти за кордон і сина.

– Вона вже стала рідною матір'ю дитині, а тому ніякі проблеми із від'їздом хлопчика за кордон не виникали б, – каже працівник служби у справах сім'ї Іваничівської райдержадміністрації Юрій Бондар.

Якось різонуло це словосполучення – стала матір'ю. Але факти – річ уперта. Вона матір'ю стала як стають лікарем чи вчителем.

Коли ж запланувала свій від'їзд за кордон, то, вочевидь, про це теж пам'ятала. Не хочеться вірити, хоча й кажуть люди, що у тих планах могло не бути місця дитині. І присутні на похороні представники влади та місцевої преси теж зауважили, що доволі дивно все відбувалося...

– Що можна встановити сьогодні за цим фактом, адже все сталося за високим парканом, за яким єдиними свідками трагедії стали собаки? – обурюється одна із сусідок.

Звісно правду встановити важко. Ще важче збагнути, що у землю довелося покласти зовсім маленьку дитину...

– Його душа належить Богу. Просто прийшов час їй залишати цей світ. А в який спосіб це станеться, не так і важливо, – по-своєму толкує смерть малюка ченець тамтешнього монастиря Сергій.

Він молитиметься за упокій душі маленького Іллі і щодня навідуватиметься до його могили...

Олена МОРОЗ.