Просто.Луцьк.UA

У цьому переконана травниця з Ківерець Ольга Федорівна Заболотна, яку у 87 років ще тягне до лісу за лікарськими рослинами
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
-Моя бабця по татовій лінії дуже на травах зналася, завжди їх збирала, сушила. І мене змалку вчила, коли що треба заготовляти, від яких недуг кожна рослина рятує, як готувати ліки і як їх вживати. Я так розумію, що теж повинна комусь ці знання передати, тому всім, хто цікавиться, рада розказати, дати рідкісні рослини з свого горідчика — хай розводять. Трави — ліки, які дав Господь, тільки люди мало про них знають,— міркує Ольга Федорівна, представляючи улюблені свої лікарські рослини, які мирно сусідять на її городі з цибулькою та картоплею.
На кількох сотках вмістилася ціла аптека. Гордість господині — розкішні кущі лимонника китайського, елеутерокока. Збоку скромно примостився балабан (гадючник шестипелюстковий), аж на подвір'я вибіг дягель, а то — синюха блакитна і цікавий різновид полину, який бабуся Ольга називає Боже дерево. М'ята, рута лікарська, дев'ясил...
— Стародуб — цінна рослина, має ще більшу загальнозміцнюючу силу, ніж елеутерокок. Його в лісі тепер тяжко знайти, то я колись собі кілька корінців посадила й розвела. Як хтось після хвороби ослаблений — дуже сили додає. Приїжджали до мене за ним аж із Здолбунова, з Рівного. Колись у мене було ціле горище в'язанок усіляких трав, збирала на продаж. Тепер людей, які за старою звичкою до мене звертаються, посилаю до своєї учениці Світлани Полярус. Вона мені як дочка. Що знала — їй передала, рада була, що жінка цікавиться травами, і старших розпитує, і книжки про лікарські рослини читає. А Світлана, на віддяку, часом мене до лісу на своїй машині підвозить, бо поблизу люди все витоптали, треба за десятки кілометрів їхати, місця знати,— розповідає жінка, яка і досі, у свої 87 років, не може всидіти вдома.
Щиро кажучи, виглядає Ольга Федорівна молодшою своїх літ. Зберегла гарну поставу й живий вогник в очах, і зморщок на обличчі у неї менше, аніж у багатьох літніх завсідниць косметичних салонів, які тільки й дбають про омолодження. Ольга Федорівна на наше недовір'я щодо її віку розводить руками: «Тоді пишіть, що мені всього 85, як у паспорті. Бо як прийшли совєти, то всі місцеві записувалися молодшими. І я так зробила, два роки собі збавила».
У такому поважному віці жінка сама ранньої весни скопала лопаткою город, уже й картопелька сходить. Відколи помер чоловік, залишилась самотньою. Дітей Бог не дав. На подвір'ї — два песики і три курочки, а кицька — спільна на двох з сусідкою. Але на життя бабуся не нарікає, хоч було на її віку всього.
— Після війни переховувалась, щоб на Сибір не вивезли, бо перший чоловік був репресований. А як уже все втихло після смерті Сталіна, то я сама на той Сибір добровільно поїхала. Хотіли з чоловіком заробити грошей на хату. То ж гнули спини в Архангельську, потім — у Комі, три роки на Уралі робили. Як вернулися, то я не могла натішитися рідними місцями. До лісу хотілося, кожне зіллячко до рук просилося. Бувало, добрий десяток кілометрів одміряєш, поки знайдеш потрібну рослину, а назад за плечима всього стільки несеш, що сім потів зійде. Але душа до цієї справи завжди лежала. От і зараз до лісу тягне, час копати Петрів хрест, тільки вже не даю ради,— шкодує наша співрозмовниця, перебираючи вузлички з цілющим зіллям.
Виявляється, пережила не так давно Ольга Федорівна розбійний напад злодіїв. Однієї ночі увірвалися в її дім молодики з панчохами на головах, побили, відібрали усі заощадження. А що пенсія в бабусі невеличка, то відкладала гривню до гривні багато літ. Збиралася їхати до сестри на Одещину, щоб підлікувати її травами після тяжкої операції. Натомість сама злягла, боліло і тіло, і душа, бо ж нікому зла не заподіяла, а тут така наруга. Добре, що сусіди почули, прибігли, врятували.
І все ж прикра історія не зробила її серце байдужішим до чужої біди. Тішиться, що не обминають люди її хату, хоч і трав тепер має не так багато, як колись. Приходять за порадою, бо лікарські рослини можна й десь-інде купити, а от як правильно застосувати їх, не всі знають. Взяти хоча б зимолюбку — від нирок кращих ліків не знайти, якщо правильно їх приготувати й пунктуально пити. А корінь зозулинця повертає чоловічу силу: розтерти на порошок, чайну ложку залити склянкою окропу, мішати, поки настій стане схожим на кисіль. Плюс ще й пастернак, теж чоловічі ліки. Каже Федорівна, що усі, хто звертався за допомогою з такою делікатною проблемою, згодом дякували: і здоров'я відновилося, і сім'ї вціліли.
Сама травниця переконана, що і її працездатність та гарне самопочуття — теж завдяки лікарським рослинам. Нагадає про себе серце — п'є балабан, потім стародубом результат треба закріпити. Головне у лікуванні травами — терпіння і точність. Треба дотримуватися дозування, знати, які рослини доповнюють одна одну, а які — не сумісні. Ціла наука. Ольга Федорівна зізнається, що й досі вчиться, любить спілкуватися з людьми, які цікавляться фітотерапією. З теплотою розповідала про Василя Буру, сина відомого й дуже авторитетного знавця народної медицини Олександра Бури, з яким підтримувала контакти. Рада, що досвід старших поколінь успадковують молоді, доповнюють його новими знаннями, адже фітотерапія — це книга, в якій прочитані лише перші сторінки.