Просто.Луцьк.UA

Наймаючи вчителя для додаткових занять, батьки сплачують ще один податок на освіту.
     
     Безплатна освіта, як і безплатна медицина, в Україні поступово відживає своє. Крім кругленьких сум за навчання у вищій школі, куплених за гроші курсових і дипломних, окремою статтею батьківських видатків на освіту йдуть репетитори. Донедавна їхніми послугами користувалися лише перед вступом до ВНЗ. Тепер індивідуальні платні уроки стали буденним явищем для учнів будь-яких класів. А багаті люди примудряються приставити персонального вчителя до свого нащадка ще до школи
     
     
     Тамара ТРОФИМЧУК
     
     
     Жителька Нововолинська Ніна Петрівна Савченко встановила рекорд за кількістю репетиторів, яких вона найняла для підготовки свого сина до вступу у Львівський медичний університет. Починаючи з восьмого і до одинадцятого класу її Олег брав приватні уроки хімії, фізики, біології, української мови та літератури. З кожного предмету мав одне заняття на тиждень. Англійську мову студіював додатково з п'ятого класу.
     Таку постановку питання мама учня пояснювала відсутністю в сім'ї грошей на хабарі і необхідністю вступати «своїми силами». Приватні уроки в місті шахтарів торік коштували три долари за годину занять. Вчителька англійської по старій дружбі за свої заняття не брала грошей.
     Видатки на освіту, звичайно ж, спустошували сімейний бюджет. Коли бракувало «живих» грошей, Ніна Петрівна вдавалася до бартеру — в рахунок плати везла вчителям із села картоплю, цукор, молоко, сметану. Часом її потуги виглядали комічно. Але коли Олег все-таки вступив на лікувальний факультет Львівського медичного університету, знайомі і колеги мусили визнати: Ніна Петрівна мала рацію.
     — Хіба у школі не можна все це освоїти? — не перестаю дивуватися тактиці мами майбутнього медика.
     — Мабуть, все-таки ні, — міркує пані Ніна. — Щоб дитина вчилася, її потрібно питати щодня. У школі немає таких можливостей. У класі навчається тридцять чоловік, вчитель мусить втиснути максимум матеріалу у мінімум часу. Опитати всіх нереально, та він не завжди і намагається це робити.
     З досвіду вступу до вузів Олега, а також двох старших дітей (теж із репетиторами) Ніна Петрівна зробила висновок: шкільна програма не охоплює всього, що вимагається на вступних іспитах в університетах. На її думку, існує розрив між тими знаннями, що має дитина на «виході» зі школи і вимогами вищих навчальних закладів. Жінка вважає, що така ситуація створюється навмисно, щоб більше дітей відправити на платне навчання.
     Вступ до престижного вишу зараз майже не уявляється без допомоги репетитора. Відомо з достовірних джерел, що наприкінці навчального року у випускних класах елітних шкіл-гімназій Луцька на деяких уроках бувало відсутнім півкласу. Вважаючи той чи інший предмет не обов'язковим для майбутньої спеціальності, старшокласники заміняли його на заняття з репетитором із «потрібних» дисциплін. Особливої пікантності прогулам додавала така обставина: для уроків із репетиторами батьки винаймали номери в готелі «Україна», щоб дітки не марнували дорогоцінний час на доїзд до вчителя.
     Попит на додаткові уроки, що традиційно існував при переході із середньої освіти у вищу, зараз змістився у середні і навіть початкові класи. А багаті люди взагалі кидаються у крайнощі — наймають репетиторів для... п'ятирічних дітей перед вступом у гімназію. «Від надміру грошей те дитя стає таке залюблене. У перший клас всі йдуть, вміючи читати і писати. Потім в школі цілий рік нудяться. Діти настільки готові до навчання, що їм там просто нічого робити. А не наймеш репетитора — будеш білою вороною», — пояснює логіку батьківських вчинків вчителька елітної гімназії.
     Якщо багатими людьми часто рухають амбіції, то пересічних лучан звернутися до репетитора спонукають більш прозаїчні речі. Передусім — бажання допомогти своїй дитині розібратися у предметі, зробити навчання якщо не задоволенням, то принаймні не мукою. З кожним роком високих матерій у шкільній програмі додається. Шестилітки вчать звуко-буквенний аналіз (хто з шановних читачів знає, що це таке?). У другому класі школярики мусять розбиратися в типах задач. Навчання у старших класах вимагає серйозної напруги інтелекту.
     Напередодні незалежного тестування група батьків написала гнівного листа Юлії Тимошенко, в якому звернули увагу на те, що «немає сумнівів, що в Міністерстві освіти і науки знають, як саме проходило навчання в нашій країні одинадцять останніх років. Щоб оцінювати якість освіти, її спочатку треба забезпечити». Репетиторство батьки назвали нав'язаним.
     Тезу про нав'язування можна проілюструвати на прикладі іноземної мови в початковій школі. П'ять років тому за новою програмою її почали вивчати з другого класу. Підручник англійської для семирічних дітей викликав у багатьох батьків шок — у книзі не було жодного слова українською. Від першої до останньої сторінки списані стовпчиками іноземних діалогів. Завдання до них теж англійською. Батькам допомогти своїм чадам у навчанні за таким підручником було нереально. Думка про репетитора напрошувалася однозначно.
     І зараз, і раніше на першому місці в попиті на репетиторів стоїть іноземна мова. Таким чином покоління 70-х років, переважно вихідців із сільської місцевості, компенсує власну прогалину в знаннях. Мами-тата готові платити гроші, щоб діти не наступали на їхні граблі. Знайти репетитора з іноземної — не проблема. Уроки дають студенти луцьких вишів, практикуючі вчителі і педагоги пенсійного віку. Година занять у середньому коштує 15 гривень.
     — Є діти досить кмітливі. Просто ловили на уроках гав або вчителі їх елементарно затюкали, — пояснює причини низької успішності з англійської мови своїх учнів Галина Василівна, репетитор із десятилітнім стажем. — Їм достатньо пояснити пропущене, підштовхнути, далі вони зможуть самі вчитися. А бувають такі, що з репетитором мають шість, без репетитора з'їжджають до одиниці. Батьки дуже просять займатися, інакше буде катастрофа.
     Після англійської йдуть платні уроки з математики, фізики, хімії, історії, української мови і літератури. Додаткова підготовка з рідної мови оцінюється дешевше, ніж іноземної.
     — Багато самовідданих вчителів з любові до мови беруть за свої уроки мінімум. А є такі, що навчають абияк, зате розцінки встановлюють по повній програмі, — розповідає знайома вчителька. — Моя однокурсниця у студентські часи зірок із неба не хапала, але тепер займається репетиторством. «Що ти робиш, коли дитина тебе щось запитує, а ти не знаєш відповіді?» — поцікавилася якось у неї. — «Даю завдання, залишаю на кілька хвилин саму. Виходжу в іншу кімнату, там щось підчитаю. Знайду — то знайду. Не знайду — то так і буде».
     Головний освітянин області Михайло Попович не бачить проблеми у тому, що вчителі займаються репетиторством, «якщо для цього не створено штучних умов». Такі випадки, за його словами, трапляються рідко.
     — З іншого боку, репетиторство було, є і буде, — говорить Михайло Михайлович. — Уся справа у масштабах. Ми дійшли до того, що без допомоги не можна думати про вступ на державну форму. Зараз ситуація змінилася. До ВНЗ зараховують лише за результатами тестування. Потреба в частині репетиторів відпаде. Якщо тести будуть у рамках шкільної програми, об'єктивних причин для процвітання платних уроків не існуватиме. Цього року розумні діти гарантовано поступлять. Держава відкрила їм для цього можливість.
     Можна посперечатися з Михайлом Михайловичем з приводу двох пунктів. По-перше, цього року в рекламних газетах, як і раніше, вистачало оголошень «підготую до вступу на правничий факультет» (25 гривень за годину), «в медучилище» (20 гривень), «на факультет іноземних мов» (25 гривень). Трапляються пропозиції «підготую до незалежного тестування» (наприклад, свої послуги пропонують студентки-п'ятикурсниці математичного факультету ВНУ). Святе місце порожнім не буде.
     По-друге, ставлення до репетиторства у світі не однозначне. В Центральній Європі воно визнається освітньою і соціально-економічною проблемою, що поглиблює соціальну нерівність та втручається у навчальний процес. Існує ще один суттєвий мінус, про який батьки учнів і майбутніх студентів наразі не підозрюють. Після інтенсивного накачування знаннями у «репетиторських дітей» у подальшому зникає бажання вчитися самостійно. Кілька років на факультеті вони ще виїжджають на шкільних знаннях. А коли настає потреба засісти за книжки, можуть відчувати серйозний дискомфорт, тому що відвикли вчитися самостійно.