Просто.Луцьк.UA

У дохристиянські часи Великдень був одночасно й святом Нового Року. Предки вірили, що у Великодньому світлі їхні душі стають безсмертними, а всілякі дідьки в цей день втрачають свою силу…

Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
– Вийди, вийди, Господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка…

Таку щедрівочку я заспівував під вікнами сусідів у зимові вечори із своїми друзями однокласниками. Уже пізніше я все частіше почав задумуватися над питаннями: Чому українці святкують Новий Рік не український? Що ж насправді таке Український Новий Рік? Коли і як святкували Новий Рік наші Пращури? Яким було його головне духовне призначення? Чому ми, українці, втратили зв’язок із нашими найдорожчими Предками та їхньою Священною наукою?

На світанку історії людей білої раси (в епоху розвитку Мізинської культури, 11 тисяч літ тому) на землях Оріяни (України-Руси) сама природа починала Новий Рік у березні. І наші Предки – діти природи, стрічали оживання природи, Новий Рік, Благовіщення в березні. І звичай цей був такий сильний, що ті племена, які з України (Руси) прибули до Північної Індії, стрічали і в Індії Новий Рік у березні. І звичай цей й сьогодні в Індії культивується оріонами. І шумеріяни, прибувши шість тисяч літ тому з України (Руси) на родючі долини Месопотамії (Тигру-Єфрату), стрічали Новий рік у березні.

Й археологи на шумеріянських клинописах прочитали, що «Боги світ створили у березні-місяці». І, цими легендами користуючись, пророки Езикіел-Ездра й написали у «П’ятикнижжі», що в «березні» був створений світ. Та семіти і греки Новий Рік стрічали (а євреї й тепер стрічають) восени. І євреї, навертаючи українців (русичів) на грецьку ортодоксію, наказали в Україні (Русі) стрічати Новий Рік по-грецькому, 1 вересня.

Коли ж святкували Новий Рік (Благовіщення) наші безпосередні предки – Русичі?

Першого тижня березня Україна (Русь) споконвіків урочисто відзначала Благовіщення. (Кияни свято стрічі Нового Року звали Благовіщенням, яке вони стрічали щедрівкою). В цей день люди приходили одне до одного в хату і казали: «Щедрик-щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка. І кинув я їй жменьку святої землиці, щоб гніздо мостила. Входжу до хатини вашої з Благовіщенням Світла Дажбожого! Благовіщення віщує нам нове збіжжя, пшеницю та всяку пашницю».

Дорослі, діти, і кури, і коні, і корови, і телята – все цілий день гуляло надворі. Люди їхали на поле і скрешували першу борозну, рік новий зачинаючи. Земля на Благовіщення починала воскресати, танув сніг…

Що ми скажемо про це свято сьогодні? Ми бачимо, що наші Предки були надзвичайно мудрими і кмітливими, бо зустрічали Новий Рік на початку весни, коли природа прокидалася від зимового сну, прилітали перші пташки з вирію, починали набухати бруньки і з-під землі пробивалися тендітні зелені паростки, після лютих морозів відроджувалося нове життя. Чому ж ми сьогодні святкуємо Новий Рік незрозуміло коли? Чи відбувається щось особливо хвилююче, незвичайне в природі з 31-го грудня на 1-ше січня? Навряд чи…

Хтось може зауважити, що, мовляв, так Новий Рік святкують у всьому світі, й неможливо у одній окремій країні створити щось інше. Але ця думка не буде відповідати дійсності, бо декілька найрозвинутіших на сьогодні народів (наприклад євреї, китайці та деякі інші) продовжують зустрічати Новий Рік так, як це робили їхні предки тисячі років тому. Звичайно, вони беруть до уваги «економічний» новий рік, який розпочинається з 1-го січня, але не лізуть у загальне «стадо» інших націй, зберігаючи мудрість і самобутність, накопичену їхніми предками впродовж віків.

Українцям потрібно взяти до уваги ці факти й пам’ятати, що ми не з власної волі забули свої рідні й почали відзначати грецькі та єврейські свята. Нас було майстерно обдурено й заплутано. Досить лише прочитати, що про дату святкування Нового Року пише один із екзархів церкви християнської:

«Новий рік у давнину розпочинався з 1-го березня, коли пробуджувалася вся природа по зимовій перерві; цей рік був прийнятий і церквою, бо за переданням творення світу відбулося власне з 1 березня місяця. Але пізніше церква пішла за грецьким Новим роком із 1-го вересня, а з 1492 року громадський Новий рік остаточно прив’язався до стародавнього природного часу, до 1-го березня. І тільки в 1699 році цар Петро Перший встановив на Сході Новий світський рік на 1 січня, що було тоді в більшості держав на Заході. Але рік церковний позостався на 1 вересня й дотепер» (Митрополит Іларіон Огієнко), «Д.В.У.Н.», стор. 269).

От які «перипетії» влаштували нашому могутньому народові грецькі та московські зайди. І робили вони це не тому, що були дурними й століттями не могли розібратися, коли ж відзначати це свято, а тому, що були розумними, та розумно вводили нашу націю в оману, щоб ми забули Звичаї Предків Наших й перетворилися на слухняну отару всіляких зайд.

Людина – дитя Природи, дитя Всесвіту чи Творця. Навіть у Біблії сказано, що Бог створив Людину по образу своєму і подобою. «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою»… Отже, вона наділена від Природи особливою любов’ю до Землі, до Води, до Сонця. Тобто, наш народ пов’язував себе з діями високих небес.

Тому в рамках селянської звичаєвості відбувалося вшанування пір року. Чотири пори року, чотири фази Сонця упродовж його річного руху по небу – все це дарувало радість селянській душі, формувало майбутніх поетів, письменників, філософів, вчених, художників, творців матеріальних благ. Чому наша нація давала світові видатних діячів культури, істориків, державників? Тому що через своїх предків, бабусь та дідусів, які були головними вихователями малюків, вони закріплювали ще з дитинства народні звичаї, розкривали у маленьких душах двері до Храму Природи, Всесвіту.

– То була велика інституція українського національного виховання, - сказав в розмові із журналісткою Тетяною Олійник відомий український художник Олександр Фисун. – Живучи поза звичаєм, ми губимо свою людську природу, яку заклав у нас Творець. Той народ, який позбувся своїх звичаїв, сам собі зламав хребет. Він приречений зникнути зі сторінок вселюдської історії.

Тому, незважаючи на суворі християнські застороги і заборони в часи насильницького впровадження християнства, не фарбувати і не розписувати яйця, не святкувати Купала, не щедрувати, не колядувати і т. ін., наш народ, як писав митрополит Іларіон Огієнко, «завзято боронив свою віру», а з нею – і свої звичаї.

– Християнська доба на Україні змінила арійську не протягом року, навіть не протягом сторіччя. Для цього знадобилося ціле тисячоліття. Але й після нього, – зауважив відомий дослідник Братко-Кутинський, – чимало традицій арійської доби залишилося жити у християнській, а деякі з них живуть і досі.– Ідеї християнства, змінюючи душі, майже не змінювали світогляд наших предків…

Християнський світогляд мав багато спільного з язичницьким, – зазначає академік Б.А.Рибаков. – І в язичництві, і в християнстві визнавався єдиний Творець Всесвіту, і там і тут він мав троїсту природу, і там і тут існували духовні сили нижчої ієрархії, і там і тут молились, здійснюючи богослужіння і магічні обряди із закляттями-молитвами; там і тут основою річного циклу свят були фази Сонця; там і тут існувало поняття душі і безсмертя, її перебування в загробному світі…

На сьогодні в Україні та за її межами не всі розуміють і можуть пояснити: чому головне свято Весни має три назви – Великдень, Пасха або Воскресіння Христове? Для більшості людей байдуже її суть і зміст, аби була добра чарка та свіжа шкварка. Проте ці свята абсолютно різні як за часом виникнення, так і за своєю суттю й обрядовістю.Релігійне свято - це не просто будь-який довільно встановлений день. Наші предки пов’язували свої свята з рухом Небесних світил, які є втіленням Богів. Чотири найголовніші свята року - Кола Сварожого - збігалися з сонячними фазами: весняним та осіннім рівноденням, зимовим та літнім сонцестоянням.

Рівнодення означає, що довгота дня, який почав зростати від свята Різдва, збільшуючись щодня на кілька хвилин, нарешті зрівнялося з довготою ночі (по 12 годин). Наступний день становить уже 12 годин 1 хвилину, а ніч зменшується - 11 годин 59 хвилин. У народі про це кажуть, що День поборов Ніч.

У першу неділю після цієї перемоги в давні часи святкували Великдень. Великдень – давнє свято весни і родючості. Час виникнення його губиться у сивій давнині. Дослідники визначають, що йому на наших землях не менше 7 тисяч років. Тобто, за часів Трипілля, в країні Аратти уже в цей час визначалася космогонічна сутність свята. Склалася його унікальна та багатюща обрядовість, включаючи святкування Вербниці, розпис писанок, випікання короваю (Великодньої Бабки) тощо. Відзначалося як свято Весняного Сонця і Природи, що відроджувалися після зимового сну. Природа воскресала, пробуджувалася після довгої і холодної зими. Це свято перемоги Світла над Темрявою, Дня над Ніччю…

На Великдень випікають ритуальні хлібини, короваї, солодкі млинні баби, калачі, які мають бути якомога вищими - це символ родючості, плідної сили. Наші Предки знали магічне замовляння великоднього хліба:

Хліб наш сонячний! Посланий нам на добро, достаток та здоров’я від прадавніх наших пращурів оріїв, першовчителів хліборобства. Ми молимося на тебе, як молилися наші прадіди, діди, батьки. Ми славимо тебе на полі і на столі, на святі в кожній родині. Додавай нам снаги і здоров’я. Посилай витримку в боротьбі з відвертими та прихованими ворогами нашої землі, держави, культури, мови, етносу.

Хлібе наш святий! Ми величаємо тебе хлібом-Паном! А пан – титул бога Сонця, спадкове звання українців з правічності. Прийми наше замовляння, кожна стеблинка на землі. Пошли, доле, здоров’я та щастя кожній твоїй дитині, хто пильнує цю стеблину на полі. Рости, жито-пшенице! Набирайся соків землі під сонцем ясним. Слава тобі, земле рідна, слава тобі, хліборобе! Твоїм рукам, твоїм думам, твоїм сподіванням. Слава тобі, сонце ясне! Слава тобі, хлібе великодній! Як нашому життю-буттю, нашій історії, вічності, нашому щастю. Сучасному і прийдешньому!

Таке ж значення мають великодні писанки та крашанки, з якими довго боролися церковники, але, так і не змігши їх викорінити, змушені були дозволити і включити в свої церковні ритуали, надавши їм зовсім іншого значення. Ритуальні страви цього тижня виконують магічну роль, тому вживати їх слід саме в той космічний час, коли Воскресає Дажбог. Тоді Небесна Брама відкрита для душі українців-русичів. Приписи попів постувати в цей час спричиняють зворотну дію - ми «постуємо» практично цілий рік. Пам’ятаймо, що яйце - символ воскресіння Дажбога і Дажбожих онуків, тобто всіх нас, українців-русичів, аріїв. Тому неприпустимо розписувати і дарувати видуте, порожнє яйце - це символ безпліддя, який застосовують наші вороги, щоб знищити націю…

Великдень – давнє свято весни і родючості, Свята неділя – перша неділя після повного Місяця (весняного рівнодення). Великдень – цілковита перемога весни-літа над зимою, перемога життя над смертю, свято подружньої любові та злагоди в родині.У давні часи рік починався першим місяцем весни – березнем. Саме у березні, згідно з віруваннями предків, у вирії – життєтворчому просторі Ора – зародився з вогняного Яйця-райця світ, де виросло Дерево життя та прийшли у цей світ бог Ладо – прабатько – першотворець – та богиня Лада – праматір – родиця, берегиня білого світу.

Великдень вважається найбільшим днем у році, бо тоді воскресає Бог життя – Сонце, а весь світ возносить хвалу воскресінню, народженню любові, доброти, надії та радості життя. Предки вважали, що в цей день Господь відчиняє небо і через небесні ворота приносить у людські душі очисний вогонь…

На Великдень молодь обов’язково водила хороводи – танки, співала пісень. Ходіння по колу за Сонцем мало сприяти швидшому пробудженню і розквіту природи. Піднімання вгору, підкидання чого-небудь, підскакування – давні магічні дійства, які, за повір’ям, стимулюють ріст рослинного світу.

В цей день, у день весняного рівнодення (21 березня), довгота дня зрівнюється з довготою ночі. Наступний день становитиме уже 12 годин + 1 хвилина, а ніч – 11 годин 59 хвилин. Весняне рівнодення – це оптимістичний момент природи. Всесвіт починає прагнути до поєднання сил Древа із силами Вогню. Настає бажана рівновага, і Сонце простує до перемоги. Вогонь виноситься з сімейних вогнищ на узвишшя, назустріч Сонцю.

Цей великий закон колообігу й відродження життя у природі добре знали наші предки. Його уособленням було Сонце, відзначене сімома знаками Зодіаку. Сонце змінювало образ у кожному знакові. Це породило богів рівнодення і сонцестояння. Богом весняного рівнодення був бог молодості та мужності Ярило.

Період святкування охоплював цілий цикл свят, пов’язаних одне з одним, але різних за обрядом проведення, змістом, значенням, тощо. Можна тільки дивуватися та захоплюватися мудрістю наших предків, що відкрили космічну сутність свята Великодня на тисячоліття, на весь період існування Сонячної системи…

Щодо Пасхи. Цей термін усе міцніше вживається в український лексикон у відзначенні як релігійних, так і на державницькому рівні свят. Відомо, що християнська Пасха була накинута на свято Великодня, яке наші предки відзначали або в день весняного рівнодення як день перемоги Світла над Темрявою, Тепла над Холодом.

Юдеї користуються місячним календарем, а християни недосконалим юліанським календарем, який за кожні 128 років пересувається на 1 добу вперед. Ця похибка юліанського календаря призвела до того, що з кожним новим століттям християнська «Пасха» віддаляється від юдейської все далі й далі.

Щоб дізнатися детальніше про походження цієї назви і свята, варто лише заглянути до першоджерел, а саме: відкрити Біблію, а точніше – Старий Заповіт. І все стане відразу зрозумілим, що це «свято» пов’язане з виходом юдеїв із єгипетського рабства. А саму назву «Пасха» святу дало гебрайське слово «pesach» (перескочення). При цій події, за Біблією, Бог Яхве сказав Мойсею, щоб той сказав усій ізраїльській громаді вчинити так: зарізати ягнят, а кров’ю від них «покроплять обидва бокові одвірки… у тих домах, що будуть їсти його в них». Далі йде роз’яснення як приготувати і їсти те м’ясо. І, нарешті, кульмінаційне одкровення:

«Пасха – це для Господа!

12. І перейду я тієї ночі в єгипетськім краї, і повбиваю в єгипетській землі кожного первородного від людини аж до скотини. А над всіма єгипетськими богами вчиню я суд. Я – Господь!

13. І буде та кров вам знаком на тих домах, що там ви, – і побачу ту кров, і обмину вас. (Тобто pesach – я перескочив – прим. авт.). І не буде між вами згубної порази, коли я вбиватиму в єгипетській краї.

14. І стане той день для вас пам’яткою, і будете святкувати його, як свято для Господа на всі роди ваші! Як постанову вічну будете святкувати його! Сім днів будете їсти опрісноки. (маца, не квашене)…

43. І сказав Господь до Мойсея й до Аарона: «Це постанова про Пасху: кожен чужинець не буде їсти її…

44. А кожен раб людський, куплений за срібло, коли обріжеш його, тоді він буде їсти її…»

Як бачимо, в основу свята покладено біблійну легенду про вихід євреїв із єгипетського рабства. Отже, це свято ні за суттю, ні за обрядовістю не є і не може бути українським.

Як бачимо, в основу свята покладено біблійну легенду про вихід євреїв із єгипетського рабства. Отже, це свято ні за суттю, ні за обрядовістю не є і не може бути українським.

Далі, про Воскресіння Христове. Це свято почали відзначати порівняно недавно. Рішення щодо необхідності його святкування виніс Нікейський собор у 325 році нашої ери. Відповідно, на Україні це свято почали впроваджувати лише після насильницького хрещення Русі у 988 році. Як бачимо, в основу свята покладений міф щодо воскресіння Ісуса Христа. Отже, ні місце виникнення цього християнського свята, ні суть його, ні обрядовість не мали при своєму виникненні, як і переважна більшість християнських свят по відзначенню дат святих апостолів, великомучеників і т.д. і т.п., жодного відношення до України.

Тому всі три назви свята відрізняються за часом і місцем виникнення, світоглядною сутністю та обрядовістю. Так, наприклад, високі запашні обрядові хліби наші Предки називали Великодніми бабками чи Великодніми короваями майже до середини ХУІІІ століття.

Тому всі три назви свята відрізняються за часом і місцем виникнення, світоглядною сутністю та обрядовістю. Так, наприклад, високі запашні обрядові хліби наші Предки називали Великодніми бабками чи Великодніми короваями майже до середини ХУІІІ століття.Тому не треба змішувати воєдино всі ці свята, які і за енергетичною значущістю, згідно з астрономічним циклом Космосу, величніші і сильніші за всі пишно-обрядодійснені ритуали. Нехай кожен народ святкує свої свята, за своїми обрядами і в свій час. Ніхто їм не боронить цього робити в нашій демократичній ліберальній країні. Але називати одне свято іменем іншого, підміняти поняття – то є вже відверта духовна агресія.

Варто повертатися до витоків своїх. «Бо хто матір забуває, того Бог карає», – застерігав наш Пророк. Отож, українці, повертаймо свою історичну пам’ять, прадавні свята й обряди наших Предків. Пишімо писанки, святкуймо Вербницю і Великдень!

– Ой, дай, Боже, Весну почати! – закликали наші предки, звертаючись до Космосу.

Ой, дай, Боже,
Весну почати!
Красну величати!
Світлом засівати!
Сили Божої набирати!Пробудилися, йдемо!
В серці Світло несемо!
Рід наш красний величаємо! /тричі/До вершини підіймаємо
Україну прославляємо!
Весь Наш Божий Світ!

НАШІ ПРАЩУРИ ЖИЛИ У ГАРМОНІЇ З СИЛАМИ ПРИРОДИ. І, ВІДПОВІДНО, СВЯТКУВАЛИ СВЯТА З МАТІНКОЮ-ПРИРОДОЮ.

1 березня – Ластівка. Початок закликання весни… «Печуть бублики (символи сонця весняного), печиво у вигляді «пташок» – «жайворонки» роздають дітям, аби ті закликали пташок з вирію…»

Початок закликання весни… «Печуть бублики (символи сонця весняного), печиво у вигляді «пташок» – «жайворонки» роздають дітям, аби ті закликали пташок з вирію…»Вербиця прокидається – вербний тиждень починається…

Початок закликання весни… «Печуть бублики (символи сонця весняного), печиво у вигляді «пташок» – «жайворонки» роздають дітям, аби ті закликали пташок з вирію…»Вербиця прокидається – вербний тиждень починається…

9 березня – і в Україні розпочинаються пташині свята. 9 березня наші пращури розпочинали нове літо. Нове літо приходило в хату. Пригощали його Щедрою Вечерею, на яку збиралася вся родина, співали щедрівку, бо колись щедрівки виконували на весні.

Початок закликання весни… «Печуть бублики (символи сонця весняного), печиво у вигляді «пташок» – «жайворонки» роздають дітям, аби ті закликали пташок з вирію…» Вербиця прокидається – вербний тиждень починається… – і в Україні розпочинаються пташині свята. 9 березня наші пращури розпочинали нове літо. Нове літо приходило в хату. Пригощали його Щедрою Вечерею, на яку збиралася вся родина, співали щедрівку, бо колись щедрівки виконували на весні.Сорочини – пробудження Матінки-Землі. Прилітає сорок різних пташок із різних країн. Бубликами закликаємо пташок із Вирію (сорок бубликів або печиво у вигляді пташок – «жайворонків» – роздають дітям). Птахи приносять на крилах Весну. Варять галушки, вареники. З цього дня проганяють Мороза, викидаючи його за вікно по одному з житніх колобків, які випікали саме цього дня.

13 березня – Вербиця, Вербниця, Вербіє, Квітна неділя, Цвітна неділя. (Неділя перед Великоднем, Вербна неділя). Славимо Вічне Прадерево Життя. Освячення вербових гілок. Хльостання дітей і дорослих вербовою гілкою означає побажання здоров’я та росту.

14 березня – Яв Духа (Явдохи). За цим днем передбачали майбутні врожаї та погоду. Діти ходили по дворах і славили прихід весни, співали, закличні веснянки і носили з собою вирізаних із дерева ластівок, або «випечених жайворонків». Цього дня наші Предки зустрічали Весну, виходячи до схід Сонця на горби, ставали на воротях або вилазили на дерева і закликали її.

9-16 березня – Вербний тиждень. Тиждень перед Великоднем. Активна підготовка до ВЕЛИКОДНЯ: білили хати, розписували писанки, фарбували «галунки», начиняли ковбаси, пекли обрядове печиво, кастрували жеребців і свиней, сіяли розсаду капусти, варили яйця тощо – все це тільки у відповідний день тижня.

16 березня – Вербиця. Святкується за тиждень до ВЕЛИКОДНЯ. (Не я б’ю –верба б’є: за тиждень – ВЕЛИКДЕНЬ). Обряд освячення Верби (Дерева Життя, одвічного оберегу українців), присутність якої обов’язкова у святі ВЕЛИКОДНЯ. Про давність свята Вербиці свідчить хоча б той факт, що воно було відоме ще римлянам, які перейняли його від етрусків і пелагів. Верба найраніше розпускається весною, коли всі дерева ще не прокинулися від зимового сну.

17 березня – Чистий четвер (Навський Великдень, поминання предків). Купається вся родина, після чого залишаємо купіль, рушники і страви для Пращурів на всю ніч. У цей день Мороза пригощають кисілем, щоб не було заморозків на посіви: «Мороз, Мороз, іди їсти кисіль! Не бий жито - бий кукіль!». Корисне купання в холодній воді річки, навіть якщо ще є лід (занурювання в ополонку). Дівки чешуть косу під яблунею, щоб гарно росла. Умиваються зі срібного посуду для краси. Готують «четвергову сіль», перепікаючи її в печі (використовують як оберіг).

20 березня – Великдень Дажбожий (Дажбог-Сонце перемагає темряву Зими-ночі). Великдень Дажбожий: «Це повінчаємо Сварога і Землю і справимо весілля їм, як для мужа і жони, бо ми-діти їхні» (Велесова Книга ). Світло вже перемогло Темряву. Сонце на Великдень грає, тому молодь намагається до схід Сонця залізти якомога вище, аби побачити його гру. Цього дня слід дзвонити в маленькі дзвіночки, скликаючи всіх добрих Духів Роду. Молодь катається на гойдалках, які в давнину підвішували до дерев, такі гойдалки називалися «релі». Даруємо писанки (ні в якому разі не порожні «видутки», куплені на базарі, а повні й виписані власноруч) і крашанки, пригощаємо великодніми «бабками» і «куличами», славимо Дажбога. Великоднє цілування – давній язичницький обряд, покликаний створювати лад і хороші дружні відносини між людьми. Це сонячне свято відмічається у першу неділю після весняного рівнодення, незалежно від фази місяця.

23-30 березня – Великодній тиждень. 2-4-й дні на Великодньому тижні: люди ходять вітати один одного, обмінюючись писанками, крашанками, калачами та обливаючись водою. Обливання – це очищення. 2-й день – чоловічий, 3-й – жіночий, 4-й – обливання худоби.

23-30 березня – Провідний тиждень. Наступний тиждень після Великоднього – провідний, або поминальний. У кожній місцевості свої дні, але частіше – неділя. На кладовище несуть Великодню Бабку, яйця та інше.

25 березня – Свято Воскреслої Землі. Благовіщення (Богиня Весни приходить).
Головне весняне Свято – пробудження Землі від зимового сну. Цього дня грає Сонце. Бог Світла благословляє Землю і все живе на ній, а відтак великий гріх братися в цей день за будь-яку роботу, починати всяку справу – навіть птиця не в’є гнізда (поганий час для будь-якого почину і зачаття). Обряд, пов’язаний sз топтанням рясту, з цього дня проводяться постійні молодіжні та дитячі весняні ігри (хороводи та ін.), а також починають працювати на Землі вперше після Видіння. Богиня Весни пробуджує Блискавицю – жіночу пару Перуна.

26 березня – Весняний Перун. Благовісник (Перун-грім пробуджується). Прокидаються Грім та Блискавка. Пошановується володар блискавок Перун. Пробуджується Бог Перун і своїм громом сповіщує Землю про весняні зародки Життя). Саме з цього часу все починають. У цей день освячували зерно для посіву.

27 березня – Радуниця (поминальні обряди). Випадав у наступну неділю після Великодня. Прихід на землю душ наших Пращурів. Пом’янемо їх крашанками з великоднім хлібом: «Хай радуються на Луках Сварожих!» Існує приказка: «На Радуницю рано – орють, вдень – плачуть, а ввечері – скачуть». Відвідують кладовища, окликають кожного покійного на ім’я, качають крашанки на могилах, залишають їх тут разом із покришеним хлібом, пирогами, млинцями. Також виливають на могили вино, пиво, масло – всім цим «годують покійних». Увечері збираються на загальну братчину. Після Радуниці починають eсі польові роботи.

30 березня – Пасіка. Весняне свято бджолярів. Хлібороби вітають один-одного з весною і теплом. Пасічники діставали вулики та виставляли їх. Тепла, сонячна погода віщує врожай на хліб і багаті рої.

У давніх слов’ян птахи вважалися священними, бо приносили на крилах весну. Зустріч богині Весни також супроводжувалася обрядами закликання птахів. Крім того, святкові лелечини, сорочини, ласті» та солов’їний Великдень мали прикликати пташок із Вирію, тобто країни, де живуть душі предків. Тому ці обряди, як правило супроводжувалися; випіканням печива, яке дарували всім дітям. Так, на Сорочини належало роздати сорок бубликів або з’їсти сорок галушок, щоб задобрити предків у такий своєрідний спосіб…

Олександр СЕРЕДЮК,
історик і письменник, директор Музею історії сільського господарства Волині – скансену